В этом году в Киеве бум муралов, которые создают украинские и иностранные художники. Идеологами этого бума считаются общественный деятель Гео Лерос и арт-куратор Олег Соснов. Эти муралы, их качество и целесообразность, вызвали дискуссию как в художественной среде, так и среди обычных горожан. 

В последние несколько недель на стенах с муралами стало появляться известное нецензурное слово. За этим словом стоят художники, которые называют себя International Xuj Art Foundation. На условиях анонимности один из участников этой организации рассказал Buro 24/7, зачем они это делают.


1


International Xuj Art Foundation — кто все эти люди, чем они занимаются по жизни?

Це вуличні художники, активісти, просто небайдужі до того, що відбувається в місті, як сьогодні в місті з’являється так зване "вуличне мистецтво". Люди, що мають критичну позицію до того, що відбувається з насичення міста вуличним мистецтвом.

Какова цель International Xuj Art Foundation?

В першу чергу ми віддзеркалюємо методи роботи великих кураторських муральних проектів в Києві — Art United Us і City Art. Перший — це проект нашого мера Віталія Кличка, а другий — його заступника Іллі Сагайдака. Політики самі створили для себе ці проекти, політики, які працюють в Київраді, видають самі собі дозволи на створення цих проектів, фінансують їх і розписують стіни. Кожен такий мурал має табличку, на якій написані, окрім імені художника, імена спонсорів і політиків. Це відверта політична реклама, яка створюється в публічному просторі. При цьому вона називається мистецтвом і позиціонується як подарунок місту. Відбувається маніпулятивна підміна понять, і ми використовуємо наш метод, щоб показати його хибність. Ми теж зробили собі проект, придумали мистецьку інституцію International Xuj Art Foundation.

Но у политиков есть реальное разрешение. Пусть они сами себе его выдали, но тем не менее оно есть. А у вас его нет. Это называется вандализмом.

Ми також самі собі видаємо дозволи. Головна ознака вуличного мистецтва  це взаємодія. Без неї неможливе вуличне мистецтво як поняття. Тобто якщо об’єкт створений на вулиці, він автоматично вступає у взаємодію з населенням, архітектурою, історичним і культурним контекстом міста. Мурали позиціонуються як мистецтво, даруються місту. Була стіна в муніципальній власності, потім прийшов художник і зробив подарунок місту, наніс на цю стіну малюнок, і тепер цей малюнок наш, ми можемо робити із ним все, що захочемо. Ми з цим малюнком, який позиціонується як твір вуличного мистецтва, взаємодіємо.

Наш метод трішки епатажний і, можливо, брутальний, але таким чином ми хочемо звернути увагу. Якщо нам зробили цей подарунок, то він вимагає взаємодії з містом. Ми цю взаємодію надаємо. Якщо це подарунок, то ми працюємо правильно. Якщо це політична реклама, то ми можемо бути покарані, нас можуть спіймати та притягнути до відповідальності. У другому випадку організаторам проекту доведеться зізнатися чесно, що це політична реклама. І тоді ми будемо відповідати за свої вчинки та платити штрафи, бо за це є адміністративна відповідальність.

Ми не малюємо на стінах, щоб убезпечити себе від звинувачень у вандалізмі, бо за це є адміністративна відповідальність, ми малюємо поверх малюнку.

Обыватель мыслит так: "Есть картина, которую нарисовал художник. А тут какие-то люди, забияки, написали "х*й". Как вы будете работать с такими людьми? Как вы им будете доносить свои смыслы?

Проблема сьогоднішнього муралізму лежить у двох площинах, естетичній і етичній. Щодо першої  всі учасники International Xuj Art Foundation можуть говорити про естетичні якості кожного проекту як фахівці. Ми вважаємо, що здебільшого це якась кічуха, яка не відповідає поняттю сучасного мистецтва. Якщо говорити про етичну площину  це те, як відбувається поява цих творів. Це символічне насильство, ці проекти нав’язуються. Головний козир організаторів проектів  "А людям нравится!". Да, "людям нравится", тому що їм не розказують, що це таке і навіщо робиться. Їм дарують квіточки і красиві картинки, але це нав’язування і візуальний тероризм.

Навязывание чего?

Мурали вже діють в пропагандистському ключі, більшість образів виспівують традиційні цінності (дівчата в віночках, вишиванках). Потім з'явилися зображення політичних діячів  Скоропадського, Грушевського, тобто мурали вийшли у площину державної ідеології.

Інші, не ідеологічні мурали  неякісні і низькопробні, вони дисонують з архітектурою міста, з його цілісним образом. Це важливо враховувати, та важливо говорити про це. Наш метод важко назвати просвітницьким. Але це також стояло на меті, щоб показати, що таке вуличне мистецтво і як воно взагалі створюється і функціонує.

И как правильно создавать уличное искусство?

По-перше, вуличне мистецтво  це те, що генерується знизу. Ідея народжується на вулиці, вона може підтримуватися або не підтримуватися державою чи муніципальною владою.

То есть все, что поддерживается муниципальной властью,  это плохо?

Ні. Якщо ідея народжується знизу, якщо суспільство потребує створення яскравих образів, ця ідея може обговорюватися і підтримуватися та фінансуватися муніципальною владою. А у нас виходить, що є директивне нав’язування з боку муніципальної влади. Є собі місто, яке спокійно живе серед "сірих облуплених стін". І тут приходить депутат, який починає ці сірі стіни розмальовувати та ставити на них своє ім’я. Виникає дихотомія "сірі облуплені стіни" і "красівиє цвєточькі". Насправді, якщо вам не подобається сіра облуплена стіна  її можна помити і покрасити. А замість цього її обмальовують малюночками.

Має бути взаємодія між архітектурою і візуальними образами, які створюються. Такі величезні об’єкти дуже часто бувають недоречними, псують і розбивають архітектурний ансамбль. Але ця тема стосується естетичних якостей. А ми все-таки здебільшого говоримо про етичну складову  хто має право виходити на вулицю і називати будь-що, що він робить на вулиці, мистецтвом. Якщо на це має право чиновник, то чому на це не має права художник?

1

Вопрос, который задают люди в фейсбуке: "Почему эти недохудожники не выйдут сами и не сделают, а только портят чужое?!".

Тому що "нєдохудожнікі" розуміють контекст міста, відчувають його і знають, що місто не може бути розфарбованим. Це не вихід. Якщо розмалювати все місто картинками, то будемо жити в візуальному пеклі. Місто передбачає те, що мають бути пусті стіни, поняття цілісного архітектурного ансамблю. Ці розмальовування ні до чого не приведуть.

В городе обилие внешней рекламы, которая тоже превращает его в визуальный ад.

Так, звичайно. Але наружна реклама, яка по-чесному називається рекламою, платить податки в міський бюджет. Звісно, там є страшні корупційні схеми, які треба розплутувати, але є система функціонування вуличної реклами. А ці мурали є вуличною рекламою, яка не платить податки і називає себе мистецтвом. Підміна понять, на якій ми акцентуємо.

1

С кем вы разговариваете, нанося "х*й" на стену?

Ми розмовляємо з організаторами цих проектів, муніципалітетом, містом.

Как вы видите дальнейший диалог?

Це не довготривалий проект, а тимчасова акція. Нам важливо акцентувати і артикулювати проблему. Ми показуємо, що якщо будь-хто може вийти на вулицю і назвати будь-що мистецтвом, то на це треба звертати увагу.

Вы уже обратили внимание, а что дальше?

Ми сподіваємося, що буде реакція з боку влади. Що буде створений механізм, який регулює взаємини мистецьких проектів і міста. Це наш спосіб сказати, що є публічний простір, який спільний для всіх. І є хтось один, який має владу і гроші та користується цим простором. А про те, чи хочете ви, наприклад, читати заповіді Божі вночі з великої стіни, ніхто не питає.

Это выглядит не как война с политиками, а как война с Гео Леросом.

Гео Лєрос є руками політиків. І не тільки. Вова Пєтров писав, що подарував своїй доньці на день народження мурал і "спасібо Гєо Лєросу, что помог ето всьо організовать". А люди, що живуть в цьому будинку та поруч, змушені постійно дивитися на подарунок Вови Пєтрова своїй доньці. Добре, що він хоч вночі не світиться. А на мозаїки з заповідями Божими люди мають дивитися і вдень і вночі, хочуть вони цього чи ні.  Позбавляти людей візуальної пустоти  хто має таке право?

 

Читайте также: Марина Абрамович: "У меня нет мужа, семьи, я абсолютно свободна".