Я вже багато разів казав, що люблю читати, а особливо казки, я думаю, що, навіть коли виросту, все одно читатиму дитячі книжки, бо в них неможливе стає можливим, усі герої мають незвичайні імена, місцевості багаті на фрукти, а тварини розумні, уміють розмовляти. Старші з цього сміються і кажуть: "Досить бути дитиною, подорослішай, бо від таких думок нічого хорошого не буває".

Але я думаю, що все це дурня, — ще й як буває. Я думаю, що багато у світі залежить від фантазерів, які все сприймають на віру і надалі розповідають людям вигадки, бо тоді науці потрібно постійно знаходити різні заперечення цьому. Як-от колись один божевільний сказав, що світ тримається на трьох китах, які лежать одне на одному.

А потім знайшовся ще один божевільний, який довів, що все це не так і нема жодних китів, бо Земля кругла і обертається навколо Сонця. А як відомо, на круглому пласке лежати не може, бо буде падати. Мені здається, це називається прогрес та рух уперед, але я можу помилятися.

Усе це мені подумалося, коли я читав на ніч книгу, у якій ішлося про двох братів, один з яких занедужав на сухоти чи щось таке і скоро мав померти. Інший брат був здоровим і красивим, його всі навколо любили, але він сам найбільше любив свого молодшого брата, а до решти йому було байдуже.

Не буду вдаватися в подробиці, скажу, що там склалися певні обставини, за яких першим загинув старший брат — під час пожежі вискочив з вікна з оцим, котрий мав сухоти, і став для нього подушкою, чи що. Тобто все сталося навпаки. Усі так жалкували, казали матері: "Ой лихо, смерть забирає кращих". Автор не розповідає детально, як почувалася мати, але я думаю, що вся ця увага її дратувала і вона хотіла би побути наодинці, бо сльози не можна перелити в очі інших людей, їх треба виплакати самому. Коли хтось тобі ще й підвиває постійно над вухом, то це взагалі перетворюється на якийсь, як казала Бабуся, "дурдом "Веселку".

Молодший брат згодом теж помер і потрапив до старшого, який жив у чарівній країні Нангіялі, де всі були здоровими та красивими. У молодшого більше не було ніяких сухот, і він нарешті зміг відчути всі радощі життя, такі як бігання, плавання, їзда верхи і таке інше. Про нещасну матір більше не йшлося, але я думаю, що з нею все було дуже погано, інакше би автор ще хоч словом про неї прохопився.

Але нічого не існує без протилежностей, і ця історія також, бо автор вигадав, що навіть у найкращих місцях водяться різні погані люди, які все псують. Нангіяла не стала винятком, бо там жив давній володар, який все хотів собі підкорити. І саме в момент прибуття братів він набрав максимальної могутності. У нього, крім війська, звісно ж, був Дракон, який на всіх наганяв страшенного страху і забезпечував поганцеві неабияку владу.

Як і всі інші Дракони, він був страшенно поганим, дихав вогнем, мав крила і, напевно, харчувався білими вівцями або коровами. Мене це дуже дратувало, і я подумав: чому я досі не прочитав жодної казки, у якій би Дракон був благородним, приносив людям радість і взагалі був найкращим створінням на світі? І чому всі Дракони завжди мають бути на службі в різних поганців? Звісно, коли ти все життя служиш такій людині, то сам мимоволі стаєш поганим, це закономірно!

Тому я на місці головних героїв не гаяв би стільки часу на війну з цим володарем, а відразу спробував би поговорити з Драконом. Я би йому сказав: "Ти Дракон, але ти не поганий, тебе просто таким зробили люди, з якими ти тривалий час жив. Не знаю, які в тебе на це були причини, може, ти мав поганий настрій, або батьки тебе так виховали, чи ти просто слабкодухий і став не на той шлях, не знаю. Але спробуй пожити інакшим життям — і побачиш, що світ насправді дуже хороший, а особливо весною, коли все зацвіте, чи восени, коли дерева скидають із себе зайву вагу і нарешті можуть підставити запріле від спеки тіло вітру та дощу. Не хвилюйся, що тебе не зрозуміють, я допоможу, все буде гаразд, правда!".

І я думаю, що Дракон би мене послухав, бо я інколи буваю дуже переконливим, якщо цього потребує ситуація. Через це головний поганець опинився би без головної зброї і швидко б накивав п'ятами, а ми би влаштували з цієї нагоди гарне свято в саду, з різнокольоровими ліхтарями, довгими столами та великою кількістю щасливих людей.

Читайте отрывок из новой книги Марка Ливина

Але ця історія була про іншого Дракона. Він і далі йшов хибним шляхом, і якихось нових можливостей перед ним не відкривалося. Я наперед знав, що для цього Дракона все закінчиться погано. Тому я вирішив вигадати іншу кінцівку казки про двох братів.

Я покликав Бабусю і сказав: "Давай я тобі почитаю вголос? Тут зараз дуже цікавий момент, і мені хочеться, аби ти це послухала". Бабуся сказала: "Так, давай, можемо ще Дідуся покликати і влаштувати колективні слухання". Але я сказав: "Ні, не треба, хай Дідусь займається своїми справами, почитаємо вдвох".

Насправді мені було цікаво: чи повірить Бабуся в таку кінцівку, чи ні.

Я стисло розповів їй суть усієї історії: про смерть обох Братів, трохи про Нангіялу та її звичаї, про всіх персонажів, про мужніх коней, які тягли вгору вершників, про поганця, який хотів цією країною заволодіти, а також про Дракона, який на всіх наганяв страх. І от я дійшов до того місця, де обидва брати дізналися, що крім поганого Дракона існує ще й доісторичний Змій, і в них з давніх-давен спільна ненависть. Бабуся запитала: "Чому?". Я сказав, що розповім про це трохи згодом. Той Змій жив у водах озера, у яке водоспадом стікає річка, і якщо поганця виманити туди разом з усім військом та Драконом, то Змій і Дракон побачать одне одного і зійдуться в смертельному герці, а потім обоє загинуть від ран.

Тоді поганець залишиться без головної зброї і буде переможений армією Нангіяли. Бабуся сказала: "Це ніби непоганий хід, але я особисто так би не написала". Я сказав: "Точно, я би теж так не написав. Але давай я продовжу". "Давай". І от коли Братам удалося виманити поганця до озера разом із Драконом, Змій, звісно, усе побачив та вихопився, знавіснілий, із води. Усі навколо перелякалися страшенно, казали: "Ой лихо, зараз таке творитиметься". Навіть відважні Брати перелякалися. І от коли всі трохи заспокоїлися та були готові до споглядання фінальної битви, раптом сталося непередбачуване. Щось таке, чого ніколи не чув і не бачив жоден казкар на світі, бо казкарі звикли мислити стандартно та передбачувано.

Я витримав паузу і подивився на Бабусю. Її очі всміхалися, бо вона знала, що я, напевне, вигадав щось цікаве.

— То що сталося? — запитала вона.
 Зло помирилося зі злом і стало добром!
 Як це? Поясни.
 Ну дивись, автор же не сказала нам, чому прадавні вороги ненавидять одне одного, правильно?
 Так.
 А сталося те, що Дракон, побачивши Змія, зрозумів, що їхня давня суперечка не вартує того, аби вбивати одне одного. Він трохи розчулився і сказав: "Змію, пробач, що колись давно я кепкував із того, що ти не вмієш літати. Мені дуже прикро, що я тебе образив". А Змій йому тоді відповів: "І ти мені пробач, що сказав, ніби ти курча боягузливе, бо не вмієш плавати. Кожному своє. Я би мав бути розумнішим і змовчати, але не стримався і відповів тобі образою". 
"Ні, це я не мав би тобі такого казати". "Словом, пробач". "І ти мені пробач".

 У такий спосіб два давніх вороги стали друзями і зареклися ще коли-небудь ображати одне одного. Решті вони сказали: "Якщо ви зараз не порозумієтеся, то ми за себе не відповідаємо, зрозуміло?". Через це всі між собою примирилися і стали друзями. Траплялося, звісно, що вони сварилися через різну дрібноту, але до війни більше не доходило.

 А що сталося з головним поганцем?

 Йому сказали, що він ні на кого більше не наганяє страху, через що він автоматично перестав бути поганцем. Він усім щиро подякував, сказав, що в нього з душі камінь упав, бо йому самому вже набридло бути поганим, він давно мріє вдягнути костюм Діда Мороза і потішити дітей подарунками.
Бабуся сказала, що моя кінцівка їй подобається більше за оригінал.

 Ти знаєш оригінал?
 Звісно. Інакше не бути мені Бабусею.
Вона сказала, що, коли я виросту, то, може, навіть стану поетом чи кимось на кшталт того. Я сказав: "Побачимо",  і побажав їй доброї ночі.

 

Не пропустите: 9 интересных новинок на "Книжном арсенале".