Bookchallenge_ua  проект писателей Катерины Бабкиной и Марка Ливина, которые поставили себе цель прочесть 400 книг за год. Каждую неделю Buro 24/7 публикует отчет об их успехах и приключениях.

 

У дитинстві моїм улюбленим заняттям з 6 років було читання. Напевно, це те, за що я найбільше вдячний своїм батькам. Мама мала особливу техніку мотивації — усі мої улюблені книжки вона закінчувала на найбільш цікавому місці. Я завжди повинен був чекати наступного разу, аби дізнатися, куди Незнайко з компанією долетів на повітряній кулі, чи вдалося Еллі повернутися додому зі Смарагдового міста, чи витягли Вінні-Пуха з нори Кролика і таке інше. Звісно, мене не влаштовувало чекання, тому я дуже швидко навчився читати сам.

Мама раділа, адже дозвілля її дитини вже в такому віці мало елементи творчості, яка проявлялася у різних сферах. Наприклад, в першому класі ми з братом почали випускати власний журнал про прибульців, і хоча я в цьому нічогісінько не розумів, але добре пам’ятаю, що моєю першою пропозицією було внести злу чарівницю Бастінду до переліку дуже поганих персон, яким заборонено пхати свого носа в життя людей.

Старший брат пропозицію не затвердив, бо мав свої інтереси щодо майбутніх шпальт, і ми посварилися, і навіть трохи билися, хоча бійкою назвати це важко, бо між нами 6 років різниці. Але я тоді на дитячому рівні захотів довести йому, що також можу знати щось дуже важливе, тому взявся за читання зі збільшеними зусиллями.

Я дуже легко освоїв усі 3 книги про пригоди коротунів, 6 книг про Смарагдове місто, усю Астрід Ліндгрен — від "Пеппі Довга Панчоха" та "Карлсона" до "Братів Лев’яче Серце" та "Расмус Волоцюга". Я визубрив Туве Янссон, безліч разів перечитував Мілна, Яна Ларі, Нестайка (моя улюблена книга всіх часів — "Тореадори з Васюківки").

Читаючи по 2—3 книги на тиждень, найбільше у тому віці я хотів читати ще більше. У мене навіть були певні методики, аби не піти в школу і на цілий день завалитися під одіяло. Наприклад, побити долонею по округлій стороні термометра, або зїсти ввечері сирої картоплі, або довго терти лоба перед тим, як має зайти мама, щоб розбудити в школу.

bookchallenge-angry-birds

Думаю, з подібними мотивами сучасні діти також звертаються до батьків, але частіше — аби отримати в ліжко планшет, чи ноутбук, чи смартфон, аби пограти на ньому в черговий шутер чи переглянути запитання на ask.fm, чи перевірити свої соціальні мережі. Напевно, це ні добре, ні погано, це даність, виклик часу, який ми, дорослі, повинні прийняти і навчитися використовувати його з користю. Подібно до моєї мами зрозуміти, яким чином цих дітей можна відірвати від нескінченних notifications, chats та messengers, що роблять нас геніями комунікацій, але зовсім нічого не вкладають в основу, у те, про що ми маємо бути.

З часом брат замість журналу захопився мотоциклами, вдягнув шкіряну куртку та бандану з назвою групи, яка співає про ангела, який кудись летить. Я ж у цій історії для себе знайшов дещо дуже корисне, власне, саме читання — спочатку як спосіб комусь щось довести, а з часом як необхідність, з якою мені дуже пощастило.

Два місяці тому я говорив про книжки з мамою. Вона запитала, як можна читати з комп’ютера, які формати використовувати, якими програмами користуватися. Я без особливої уваги розповів їй про Adobe Reader, Office, pdf та doc, але тільки сьогодні до кінця зрозумів іронію цієї історії: я вчу свою маму читати, тільки що в новий для неї спосіб. Думаю, з часом вона пройде цей етап і все одно повернеться до друкованої книги, бо саме з неї вона колись починала. Але в цей момент я подумав: цікаво, а що в майбутньому може бути з дітьми, які просто зараз замість читання чи вигадування грають в Angry Birds через батьківський iPad mini?

 

Читайте также: Мова не має різниці. Колонка Катерини Бабкіної.