Bookchallenge_ua  проект писателей Катерины Бабкиной и Марка Ливина, которые поставили себе цель прочесть 400 книг за год. Каждую неделю Buro 24/7 публикует отчет об их успехах и приключениях. 

Источник:http://www.buro247.ua/culture/books/bookchallenge-livin3nd.html

 

Цього разу на шляху до досягнення великої цілі я майже не думала про те, що читала. Натомість – думала дуже багато про такі категорії, як свобода та вибір, і про фактори, які їх обмежують. Свобода, вибір і свобода вибору мають бути. Фактори, які їх обмежують, на першому місці серед тих, що псують життя. Як не дивно, це на сто відсотків актуально, не лише коли йдеться про політику, економіку, національні питання і інші питання життя і смерті, але також коли ти просто хочеш читати книжку.

Насправді з книг, котрі я прочитала за останні два тижні #bookchallenge_ua, я дійсно вибрала лише дві. Один свіженький рукопис свого друга — нічого більше не розкажу, але книжка чудесна, скоро уже побачимо її в палітурці, а тому не бачу сенсу її не рахувати. І один свіженький рукопис свій  нічого більше не розкажу, але я написала книжку, і перед тим як надіслати її видавцеві, мусила її перечитати, і книжка же чудесна, і далі по тексту. Інші книги добиралися за принципом  що вийшло дістати за умов фізичної віддаленості від українських книгарень. Більше я ніколи так не робитиму  це точно.

Все, що ми робимо, вважаємо, вигадуємо, створюємо і продукуємо, народжується десь всередині нас, і я не скажу нічого нового, стверджуючи, що формується це все з того, що ми самі всередину себе поклали. За останні два місяці я дуже призвичаїлася читати багато і вдумливо, зі смаком, і в ситуації, коли раптом виявилася позбавлена вибору, що читати, і стала читати все підряд, то й у голові і в емоціях у мене теж стало творитися все підряд, а точніше — що попало. А що попало  не найкраща категорія, коли йдеться про те, що ти видаєш із себе в світ, повірте на слові.

1

Паперові книжки в мене скінчилися ще два тижні тому, але я же доросла дівчинка, в мене є з собою різні штуки, з яких можна почитати. Ну, подумала я, почалася ера сучасного читання, а-є-є-є.

І я почала шукати українські електронні книжки. Шукати, щоби купити, звісно. По-перше, піратські сайти в ЄС заблоковані, і нічого звідти не скачаєш. По-друге, сканований контент чи ПДФ-файли читати — ніяких очей не вистачить. А по-третє – я сама письменник і заробляю з книжок, тому мені комфортніше їх купувати, аніж просто брати. Ну тобто я думала, що комфортніше, доки не спробувала.

Є чотири сайти, де можна дістати за гроші українські електронні книжки, і 0 сайтів, де все нормально працює. Найчастіше не проходить платіж. Я уже не розумію: якщо за компослуги ЖЕКові можна заплатити онлайн, то чому ж не можна за книжку? Або платіж хоче пройти через систему, яка в Україні повноцінно не працює. Або він проходить, а потім книжка опиняється в форматі, в якому ти не можеш її прочитати, бо тобі до неї треба спеціальний рідер, який на твоєму девайсі не працюватиме коректно. Або все станеться як слід, аж гля — книжка з 149 сторінок закінчується на 127-й, тобто трошки не закінчується.

Три дні замість читати я тихо божеволіла від цих всіх речей. Як можна, наприклад, зібрати дозволи, підписи, рукописи, згоди правовласників, угоди і всю цю муть, укласти велетенський каталог книг на продаж – і... пожаліти на сайт, який працює нормально? Як можна посадити в службу підтримки ідіота, який відповідатиме клієнтові фразами "я не знаю, чому у вас не працює, бо у всіх все працює"? Навіщо взагалі ці люди роблять свій бізнес — тобто навіщо взагалі ці люди?

В результаті я мусила зупинитися на рідері та платній підписці на книжки від одного мобільного оператора. Мобільний оператор обіцяв, що рідер працюватиме офлайн, що в умовах постійного переміщення з країни в країну дуже корисно, але рідер офлайн не працює, і онлайн теж не завжди, закачана бібліотека не зберігається, що ти з нею не роби, і книжки зникають з каталогу. Наприклад, ти цілий день читав Фіцджеральда, а назавтра — нема в тебе на айфоні Фіцджеральда, і ти ідеш попри море в бар з інтернетом, дорогою ти купаєшся, в барі випиваєш, видаляєш додаток-рідер, бо він більше не працює, встановлюєш його знову, ідеш в каталог  а там нема більше твого Фіцджеральда. Може, його перейменували на Фітцджералда чи Фіцджералда чи Fitzgerald або просто знесли  коротше, ти його більше читати не можеш. І так багато-багато разів.

2

З одного боку, при вартості послуг 2,98 за тиждень підписки — що я ще хотіла? Я би взагалі нічого не стала робити за 2,98 на тиждень. З іншого  за такі послуги ще доплачувати треба, чесно.

Що в мене вийшло прочитати до кінця за ці два тижні, крім двох згаданих спочатку рукописів  то це все випадкове, по принципу "пощастило".

"Двоє добродіїв з Брюсселя" — це просто подарунок долі якийсь, я обожнюю Еріка-Емманюель Шмітта, і знайти ще не читану його перекладену книгу вважаю за велику удачу. Це збірка емоційних, чесних і вишуканих оповідань про життя: любов, секс, дітей, геїв, євреїв, смерть, ісландський вулкан (пам’ятаєте, заблокував небо половині світу кілька років тому?) і такі інші буденні речі. Найгірше, що вона протрималася в рідері рівно день, і я, звісно, встигла її закінчити, але наприкінці там уривки щоденників Шмітта — і от це я вже ніяк не можу прочитати, тому що книжка знову не скачується.

"Такі собі казки" і ще одна збірка казок Редьярда Кіплінга виявилися не зовсім дитячими, значно сучаснішими і дотепнішими, ніж я могла подумати, я багато сміялася, і якби вийшло завантажити ще його книг, читала би їх і читала. Раніше я знала Кіплінга як автора занудної поезії і "Мауглі", а тепер хочу знати його краще, бо, як виявилося, є що знати.

"Хіба ревуть воли, як ясла повні" — в лексиконі цілих поколінь екс-школярів означає "нудну, довгу, нецікаву книгу". Воли пройшли попри мене мовчки в шкільній програмі, і тому в мене був шанс відкрити їх для себе уже дорослою — вони легко скачалися і нікуди не зникли з телефону. До речі, саме цю книгу читати в електронному форматі з сучасного пристрою було особливо смішно. І ще це цікаво та має дуже багато сенсів. Мені добре провелися паралелі з фільмом "Догвіль", я навіть мала з цього приводу (в сенсі про "Хіба ревуть" vs "Догвіль") довгу запальну дискусію з відомим блогером та інтелектуалом. Як і всі книги того періоду в українській класиці, "Воли" могли би бути наполовину коротші, але меседж і сенс є, і він сильний, і не залишає байдужим, і змушує думати — а це уже багато.

Дві збірки поезії Дебори Фоґель "Фігури днів" і "Манекени" мені дісталися від приятельки, з якою зустрілися на два дні: на, сказала вона, це твій друг переклав, віддаси завтра. Юрко Прохасько так вдало і вчасно дістав з небуття самобутню львівську єврейську поетку, що мені аж дух перехопило від того, як емоційно і специфічно описує вона той нервовий час в передчутті того, що з ними всіма станеться от-от (Дебора загинула від рук нацистів у 1942 році), і спрагу жити, і думки, і філософські розуміння про світ, і буденні спостереження, і любовні переживання.

Саме з листів письменника та коханця Дебори Бруно Шульца, до речі, народилися його "Цинамонові крамниці", але я би охочіше подивилася на відповіді цієї чудесної жінки, що писала польською, на ідиш та івриті і працювала з сиротами, але фарбувала яскравим рот і фотографувалася для манірних і еротичних портретів, — але вже ніколи не подивлюся. Зате нарешті можу прочитати українською її вірші.

Насамкінець мені чомусь дістався Фолкнер — хотіла скачати Фоєра, але промазала. "Світло в серпні" — дуже насичена та захоплива, але важка і гнітюча книга. Після цього все змішалося в мене в голові зовсім: негри з крокодилами і допитливими слоненятами, і геї з Брюсселю з євреями з Замарстинова (чи з Клепарова?), і вірші з волами, і жертви концтаборів з кріпаками, і пани з розбійниками, і джунглі з придніпровськими плавнями. На фоні цього я змінила три країни і окремо — об’їхала три різних узбережжя Італії, і подумала: як добре було б читати щось про те, де я є, щось написане там чи написане людьми звідти. Чи співвідносне з локаціями і настроєм по тону і духу. Чи хоча би співвідносне чи хоч якось пов’язане одне з іншим...

На все це зверху я скачала Івана Франка "Перехресні стежки" — бо їх теж пропустила колись в час "програмного читання", і вони — невже! — поки нікуди з рідера не зникають.

Я думаю, це буде остання вимушено обрана книга. Треба дбати про себе і складати в себе добірні речі в якомусь нормальному порядку. Мені дуже прикро, коли за мене обирає якась хрінь, що некоректно працює. І ще я думаю, що найближчі років сто, або принаймні поки люди в нас не навчаться робити добре і якісно те, що вони роблять, електронні книги в нас не переможуть паперові. А то, пам’ятаю, всі дуже цим переймаються. Забудьте. 

 

Читайте также: Bookchallenge_ua: Порнография, карма и искусство войны.