Bookchallenge_ua  проект писателей Катерины Бабкиной и Марка Ливина, которые поставили себе цель прочесть 400 книг за год. Каждую неделю Buro 24/7 публикует отчет об их успехах и приключениях.

 

Мені подобається свіжа і, головне, незатерта думка про те, що ніщо не береться нізвідки.

Щоби вийняти щось із торби, треба спершу щось у торбу покласти. Щоби зігрітися і вдихнути особливий запах спаленого цьогорічного дерева, треба поставити дрова в пічку. Щоби прочитати щось в "Вікіпедії", треба, — ви ж, як і я, нечасто про це замислюєтеся?  щоби хтось спершу написав туди те, що ви потребуєте прочитати. Щоби чарівник дістав з капелюха білого кролика, треба спершу взяти білого кролика і загорнути його в спеціальну чорну хустку з гачком, котра підвішується до столу з боку чарівника, обов’язково теж чорного (столу, чарівник  за бажанням), і капелюх теж має бути чорний. І от, продемонструвавши вам порожній капелюх, чарівник кладе його на край столу, показуючи, що і руки в нього порожні, а тоді, беручи капелюх знову, обережно підважує згорток і кладе його в капелюх: і згорток чорний, і стіл чорний, і капелюх чорний, і ми нічого, звісно, не помічаємо, і щоби я зараз написала це довге речення, потрібно було, щоб хтось спершу розмістив на youtube відео з іншого боку столу чарівника.

Так і з нашою головою. Не в сенсі, що там в глибині кожного чорного згортка  білий кролик, а в сенсі, що для того, щоби дістати з голови ідею, рішення, схему чи думку, треба спершу щось туди покласти. А позаяк з самого нашого народження цілий світ лізе, лізе і лізе нам в голову, то велика роль відводиться контрольованості цього процесу  складання всього собі в голову, як би неоднозначно це не звучало.

В дитинстві я думала, наприклад, що кущі омели високо на деревах  це пташині гнізда, а зелені навіть взимку вони тому, що в кожному такому гнізді спить пташечка і гріє гніздо теплом свого тіла  от воно й зеленіє. В цьому місці хочеться передати привіт Андерсену, Оскару Уайльду, Шарлеві Перро, Братам Грімм (в їх варіації, правда, пташечку потім мала заживо зжерти якась потворна німецька лісова нечисть), Дмитрові Мамину-Сибиряку, Віталієві Біанкі і ще кільком казкарям, чиї твори були доступні мені в віці до 5 років.

1

Ні, ніхто з них не написав про пташечку, яка спить в гнізді взимку і гріє його своїм теплом. Пташечку я придумала сама на основі тих емоцій та подій, котрі потрапляли до мене з казок, дитячих фільмів, віршиків та історій старших. Ну тобто я абсолютно сама вигадала цю чудесну пташечку і всю метафоричну історію з гніздом, але разом із тим вона по частинах була в мене в голові ще до того, як вигадалася. Це хороший приклад і того, що всі дрова обов’язково згорять і дадуть бодай якогось тепла,  і того, що фільтрація є необхідною.

Що мені подобається в читанні книг (після 5 років)  так це те, що воно є активним процесом. Телебачення, довкілля, інтернет, чужі судження, бачення, погляди, цінності  все це лізе нам в голову саме собою цілодобово, навіть якщо ми залишаємося пасивним споживачем. Така зараз структура життя. Є щось, із чим нам необхідно взаємодіяти, і щось, із чим ми взаємодіяти дуже звикли  і все це транслює інформацію.

З книгою майже не можна провзаємодіяти пасивно чи нехотячи. Її треба взяти і читати. За рішенням взяти і читати приходить необхідність вибирати. За обиранням стоїть знання того, що потрапляє до нас в голову, фільтр усіх думок, знань та поштовхів, з яких потім складаються ідеї, що їх видасть наша голова світові назад. Тобто  усвідомленість.

Усвідомленість  от що подобається мені ще більше за ідею, що ніщо не береться нізвідки. Бо за усвідомленістю приходить відповідальність  за все, що ти думаєш та робиш. До неї якраз і призводить читання книг, так собі і запишіть.

 

Не пропустите: Чому українці не читають? Колонка Марка Лівіна.