Bookchallenge_ua  проект писателей Катерины Бабкиной и Марка Ливина, которые поставили себе цель прочесть 400 книг за год. Каждую неделю Buro 24/7 публикует отчет об их успехах и приключениях.

 

Більшість моїх знайомих та друзів захоплені думками про майбутні можливості. Для цього вони вчилися 16 років у школах та ВНЗ, для цього вони відвідують десятки конференцій, слухають курси Prometheus та Coursera, найбільш наполегливі та амбіційні йдуть навчатися у КАМA та KMBS, і швидше не для того, аби здобути фундаментальні знання, — бо все це забувається через місяць, два, три, якщо не мати постійної практики.

Вони роблять це для набуття певного комунікаційного капіталу, часто навіть не усвідомлюючи цього. Я називаю цей процес "творчим тертям", за правильних умов він завжди створює щось більше  люди об’єднуються у креативні пари, кластери, коворкінги чи навіть компанії, і все це тому, що одного ранку усім їм здалося, що в житті вони повинні створити таку ж велику історію, як у Джобса, Гейтса, Бренсона, Чичваркіна і решти тих, хто сполохує наші часто заполітизовані стрічки своїми мотиваційними цитатами, вподобаннями у літературі й далі за списком.

Але між історіями, які найчастіше все своє існування проводять у майбутньому, та тими, що вже сталися, — фундаментальна відмінність. Вона унеможливлює успіх як пункт призначення, бо розмиває певні його параметри. Я кажу про відсутність позиції та стійких цінностей, про підсвідоме бажання повторити чиюсь історію, а не створити власну. Такий шлях добре працює як імпульс до дії і зовсім не працює як паливо, що гарантує досягнення точки "Б".

У маркетингу та побудові бренду є практика, коли компанії намагаються себе персоніфікувати в одній особі. Ця схема має зворотну сторону  коли амбітні люди мислять себе компаніями, спрямувавши всі комунікації на відбудову власного бренду. У них є цілі, у них є місії та ідеї. Але обидві схеми часто провалюються на етапі публічного представлення, коли доводиться відстоювати те, у що віриш, протягом багатьох місяців відбудовувати риторику, формувати цінності і ні на крок не відступати від них.

1

В історії українського бізнесу чи політики, на жаль, тільки такі приклади й існують. Наші компанії, як і люди, живуть думками про великі майбутні звершення, пропускаючи момент їх формування. Назовні ідеї декларуються швидше, ніж вони приживаються внутрішньо. Можливо, це через те, що ми всі по суті ні у що не віримо, нічого не цінуємо, і все життя чогось чекаємо, надивившись красивих картинок у власних стрічках, добре навчившись їх мавпувати, але так і не зрозумівши, що за ними стоїть. Адже великі ідеї завжди виховуються і ніколи не виникають з пустоти чи копіювання.

Тим не менш, щось у нас таки є. Це сподівання, що нова генерація, яка так сильно вірить в стартапи та креативність, перестане транслювати назовні більше, ніж має всередині, і спробує робити все навпаки  тільки власним прикладом відбудовувати сильні історії чи то успіху, чи то щасливого життя, яких ми так сильно потребуємо. Не далеких, заокеанських, а своїх, до яких можна дотягтися рукою чи зустріти в метро, чи побачити в супермаркеті, чи послухати в КАМА та KMBS.

Але крім них я би радив частіше виходити в офлайн, купувати квитки в невідомих напрямах, спілкуватися з незручними людьми, наважуватися на невідоме і любити цей досвід наскільки можливо. Насправді, це єдине, що працює у моєму житті,  і ще хороші книжки, які час від часу мені трапляються в #bookchallenge_ua. Ось найліпші художні й публіцистичні твори за останній час, я завдяки їм зрозумів усе, що написав вам вгорі. Не послідовно, а цілком анархічно, як і будь-які інші причинно-наслідкові закономірності, що наздоганяють нас у ліжках, ваннах чи автобусах-літаках.

1. Ромен Гарі — "Коріння небес"

2. Ерленд Лу — "Мулей"

3. Жозе Сарамаго — "Сліпота"

4. Тарас Прохасько — "НепрОсті"

5. Ерік Емманюель Шмітт — "Двоє добродіїв із Брюсселя".


Читайте также: Bookchallenge_ua: "Люблю", "дякую" та інші найбільші слова. Колонка Катерины Бабкиной.