Андрей Бачинский — 47-летний писатель, в конце 2015 года получивший премию Украинской службы Би-би-си в категории "Лучшая книга года" за приключенческий роман "140 децибелов тишины" о воспитанниках детского дома для глухих детей. 

 

Что говорят другие:

Ольга Герасимюк, телепродюсер: "Взрослые привыкли говорить с детьми с двух позиций: либо сюсюкая, либо как менторы, выступая со своими нравоучениями. Для меня и то, и то звучит фальшиво. Бачинский же говорит с детьми честно, на непринятые темы о подростках с трудной судьбой и физическими изъянами. Об этом есть телепередачи, не самого лучшего качества, а книги такой просто не найдешь. Он искренне рассказал, что в жизни бывает по-всякому. И как важно помочь ближнему добиться успеха.  К тому же премия Би-би-си чувствительна к гуманитарным, социальным темам". 

Что говорит Андрей:

Новое имя: Писатель Андрей Бачинский

Навіть зараз я не вирішив, що я письменник. Я почав писати, коли у мене підростали діти. Хотілося розповідати їм живі сучасні історії, а на той час, років 10 тому, в українській літературі було не надто багато дитячої пригодницької літератури. Тоді були вже "Гаррі Поттер" і класика, але автентичні українські книги — ні. Я щось вигадував сам, розповідав їм. Дітям чомусь почало подобатись, і вони просили мене розказувати продовження. Я все забував, тому довелося записувати. Так потрошку мої історії почали переростати в пригодницькі повісті.

Зараз у мене вийшли чотири книжки. Перші у видавництві "Грані-Т": "Пригоди Остапа і Дарини" та "Канікули Остапа і Дарини". Так звати моїх дітей, вони стали прототипами цих героїв.

Є такий вислів: "Розважаючись — навчайся". Я завжди був прихильником такої системи викладання, навіть у школі. Щоб дітям було не нудно, а цікаво і весело, та в той же час вони могли щось пізнавати. Я суджу по собі: я знаю історію Франції не тому, що вчив її, а тому що знав романи Дюма. І хоча книга досить вільно відноситься до історії, але тим не менше я міг звідти щось черпати. Те саме стосувалось української, російської історії. На уроках мені було нецікаво. Але читаючи романи Володимира Малика чи інших — це запам’ятовувалося на все життя. Тому я вважаю, що в будь-якій книжці можна робити вкраплення, які будуть залишати щось по собі.

Прототипом "140 децибелів тиші", хоч і віддаленим, є інтернат для глухих дітей у моєму рідному місті Калуш. Цих дітей я знаю, у мене давно було бажання про них написати. Я розумію, що тема не дуже весела. Але це моя данина минулому.

Ці діти — не герої мого дитинства. Але в книзі багато справжніх історій, деякі вигадані. Але навіть у абсолютно фентезійній історії я намагаюся вставляти щось реальне, живих або історичних персонажів, справжні міста і справжні дати.

Новое имя: Писатель Андрей Бачинский

Книга "140 децибелів тиші" поступила у видавництво майже два роки тому, коли "Племені" Мирослава Слабошпицького ще в принципі не було на екрані. Хоча, якщо би воно на той час уже вийшло, я би його подивився. Коли я працював над книгою, було важко текстово передавати мову жестів, я над цим трохи мучився. Тому переглядав фільми, які є на цю тематику. Знайшов американську, шведську, російську стрічки.

"Плем'я" я переглянув, коли книга вийшла. Тому що на презентаціях почалися порівняння "140 децибелів тиші" з цим фільмом.

Мирослав Слабошпицький, мені здається, трошки інше хотів показати. Він метафорично використав глухонімих дітей як символ глухоти суспільства. Я так собі це пояснив, інакше я не розумію, звідки вся та чорнуха у фільмі. Бо якщо брати інтернати для нечуючих дітей, вони не такі, як показано у "Племені". Їм не так страшно живеться. В самих інтернатах обстановка дуже приємна, в більшості. Я був у Запоріжжі та Калуші, працюючи над книгою. Історії я взяв не з голови, а спілкувався в інтернатах. Побутові умови, можливо, не найкращі. Але люди, які працюють з цими дітьми, — теплі та душевні. Вони дуже за них переживають. Діти живуть у своєму світі, спілкуються між собою у радужній атмосфері. Проблеми починаються тільки тоді, коли вони закінчують цей інтернат і йдуть у звичайний світ. Тоді виростає стіна між глухими і умовно нормальними людьми.

У мене є несприйняття того, що показав Слабошпицький. Можливо, через створений ним шаблон будуть думати, що так усюди. Насправді це не так.

Процес написання і видання книги довгий: редагування, обробка, ілюстрації. Коли я подав "Детективи в "Артеку" у видавництво на початку 2013 року, історії з Кримом ще не було. Ми навіть думали про презентацію книги у самому "Артеку".

Головний редактор Мар'яна Савка мені подзвонила і сказала: "Завтра запускаємо книгу у друк". На другий день почалася історія з "зеленими чоловічками" і стало зрозуміло, що Криму і "Артеку" нам не бачити. Якоюсь мірою історія стала атавізмом. Була ідея переписати книгу та розгорнути дію в Одесі, залишити морський табір. Але тоді історія ставала досить штучною, бо дія крутилася, власне, навколо тих історій, які зв'язані з "Артеком". Зрештою, ми прийняли рішення залишити як є, сподіваючись, що це ненадовго і Крим повернеться. Ця книга є своєрідною надією, що так і буде.

Новое имя: Писатель Андрей Бачинский

Я відчуваю свою відповідальність як письменник. Мене часто критикують за те, що в книгах надто рафінована мова. Коли між собою спілкуються підлітки, насправді їх мова, може, більш груба, неправильна. А у мене надто літературна. Я з цим погоджуюся, але завжди наполягаю на тому, що ми не можемо в літературний канон вводити вуличну мову. Треба її подавати не зовсім аристократичною, але трошки вищого рівня, такого, якою ми би хотіли її чути. Хочеться світ трішки красивішим показати. Як автор я маю право це зробити.

Текст "140 децибелів тиші" був для мене складний, хоча написав його я досить швидко, за два тижні. Першими читачами були експерти, письменники, яким я довіряю. Це львівська письменниця Оксана Сайко, Галина Малик, Оксана Думанська. Автори, які самі багато працюють в дитячій літературі, мають реальний досвід і могли дати мені поради, якими я дійсно скористався.

Я намагаюся не писати "в стіл". Нещодавно я написав продовження "Детективів". Їх історія завершувалася трьома крапками, зрозуміло, що однозначно буде продовження. В книзі широка географія персонажів: хлопчик з Луганської області, інший з Вінничини, інший з Києва і дівчинка зі Львова. Коли пішов розвал, стало зрозуміло, що ці діти розбігаються. Я не бачив у цьому продовження. Але на зустрічах читачі часто питали, коли воно буде, бо продовження там проситься. Вони мене, чесно кажучи, вивели на те, щоб написати все-таки, бо так буде чесно по відношенню до них: я зацікавив, але не завершив.

Буквально три місяці назад я дописав нових "Детективів". Оскільки один з персонажів географічно знаходиться в самопроголошеній Луганській республіці, то звичайно неможливо було оминути сьогоднішній контекст. Але водночас необхідно було не забувати, що це пригодницький роман.

В продовженні є сьогоднішні події та деякий конфлікт між дітьми. Це є досить нелогічним, бо якщо дорослі ще знаходять свої пояснення війні, то дітям це дуже важко зрозуміти. Особливо якщо вони вчора були ліпшими друзями, а сьогодні опинилися на ворожих територіях.

Новое имя: Писатель Андрей Бачинский

Читайте также: Bookchallenge_ua: Чому лінитися корисно?