Ольга Турутя-Прасолова по образованию режиссер театра кукол, работает художником-постановщиком в харьковском театре "Прекрасные цветы". Победив в конкурсе, который Британский совет проводил среди молодых украинских режиссеров, она дебютировала в драматическом театре с постановкой "Ножи в курицах" по пьесе шотландца Дэвида Харроуэра. В центре повествования — любовный треугольник из домохозяйки, земледельца и мельника, которого ненавидит вся деревня. В круговороте событий женщина проходит экзистенциальный путь осознания своего места в этом мире. 

В ближайшее время спектакль можно будет увидеть 12 декабря на Малой сцене Национального театра имени Ивана Франко. 

Что говорят другие:

Анна Веселовская, театральный критик, член жюри конкурса Британского совета: "Заявка Ольги на конкурс была одной из пяти и показалась нам самой интересной. В ней были любопытные режиссерские ходы. Во время читки она еще больше заинтересовала экспертов. Она оставила исходный текст, но сделала акцент не на вербальное, а предложила необычные пластические решения".

Что говорит Ольга:

"Кажуть, що мистецтво не для того, щоб відповідати на питання, а для того, щоб ти собі їх ставив. Моя вистава для того, щоб ти подумав про те, хто ти є зараз.

Дуже боялася, що мене звинуватять у тому, що я скористалася тим, що лежить на поверхні. Коли я прочитала п'єсу, то зрозуміла, що простою мовою її можна інтерпретувати як "убити в собі курку". Ніхто не каже, що кури живуть погано, але їх життя трішки спрощене: вилупилась з яєчка, знесла яєчко, поклювала зерна, з півником побула, знову яєчко — і все. Можна обрати такий спосіб життя, це дуже зручно.

Деякі кажуть: "Я занимаюсь творчеством, потому не завяну и не усохну". Насправді навіть у творчості можна зайти в кут і зрозуміти, що більше не розвиваєшся.

Я думаю, в моїй постановці є речі, які не всі зрозуміють, що я хотіла ними сказати. Вони більше для того, щоб скласти певний настрій. Щоб не було так, що ти просто сидиш і дивишся виставу, а тебе щось непокоїть.

1

Я не побачила в п'єсi теми фемінізму. Навіть актори-чоловіки на початку обурювалися, що в нiй "муженєнавіснічіскіє настроєнія". Але я запевнила їх, що ми будемо ставити про інше. Про особистість. Просто тут так співпало, що питання особистості народжується в жінці. Вона усвідомлює, що є щось більше, ніж обмежений "курячий" світ.

Я не говорю про те, хто головний — чоловік чи жінка. Головне — гармонія між ними. А у героїв п'єси її немає.

Я не проти чоловіків, вони мені подобаються.

Новое имя: Ольга Турутя-Прасолова

Коли Британська рада оголосила конкурс, там не була вказана умова "лише режисер драматичного театру". Режисура є режисурою, немає різниці, працюєш ти в театрі ляльок чи в якомусь іншому. Виставу "Ножі у курках", якщо трішки трансформувати, можна показувати у театрі ляльок.

Ніколи не думала, що буду робити постановки у драматичному театрі. В інституті я побачила, що актори театру драми завжди мають ставлення до лялькарів як до другого сорту.

Я вільний художник. Якщо є запрошення, я працюю вдома. Розробляю ескізи, макети, креслення. Так я працювала з Чернівецьким, Одеським та Полтавським театрами ляльок.

З театром "Прекрасные цветы" я як художник роблю уже третю постановку. До цього були "Красный" і "Дракула". Мені подобається з ними працювати: вони не бояться ризикувати — і я так само. Ми любимо кидати виклики.

1

У художників-постановників театру драм часто буває манія гігантизму. Навіть маленьку сцену примудряються заповнити так, що дивишся і думаєш: "О боже! Де ж тут працювати?". Мені хотілося, щоб актори наповнили простір настроєм, який вони в собі несуть. Тому що немає нічого більше, ніж ми собі можемо уявити. Фантазія — найкращий помічник.

Навіть якщо актори десять разів будуть перевдягатися, це не зіграє. Зіграє лише їх ставлення до предмету. За цим набагато цікавіше спостерігати. Коли простір змінюється не через те, що ти щось матеріальне перебудував, а змінив своє відношення.

Новое имя: Ольга Турутя-Прасолова

Новое имя: Ольга Турутя-Прасолова

Моєю задачею було використати якомога менше предметів на сцені. Світ чоловіка і жінки взагалі безпредметний.

Коли робиш декорації, думаєш не про те, що ти хочеш, щоб там було, а що влізе у фургон.

Режисер театру Young Vic Джо Хілл-Гіббінс дивився роботу фіналістів конкурсу Британської ради і давав свої коментарі. Неймовірно цікаве спілкування! Інший менталітет, погляди, а найголовніше — він говорив речі, які за 5 років інституту ніхто ніколи не казав. За ці три дні спілкування я була як поломаний комп'ютер: "файли" не влазили, а я намагалася їх зберегти.

Джо Хілл-Гіббінс показав інше ставлення, питання, підхід до роботи. Він давав оцінку, хто ми як режисери. Про мене сказав, що я "тиран". Моя тиранія проявляється не в тому, що я не довіряю акторові, а в тому, що я чітко знаю, чого хочу, і не дозволяю іншій думці існувати.

У мене завжди все прораховано. На літню читку я приїхала з тим, що знала, що буде відбуватися на сцені посекундно. Знала, куди ідуть і звідки виходять актори, бо часу дуже мало, а мені треба показати все, що я хочу сказати.

Дуже страшно "відпускати" акторів: вони починають валити свої думки.

Хілл-Гіббінс дав дуже гарну пораду, якою я скористалася, але було дуже страшно. Він сказав: "Візьміть актора за руку і блукайте по "лісу". Ліс — уявний, це те, про що актор думає. Мені пощастило з командою, ми дуже багато обговорювали і "блукали по лісу".

Новое имя: Ольга Турутя-Прасолова

Я подивилася, як інші режисери ставили цю п′єсу [впервые ее показали в 1995 году в Эдинбурге; сейчас демонстрируют в 25 странах. — Buro 24/7], і на прогонах уже зрозуміла, що дуже м′яко до неї підійшла. Я лише натякала: подивіться, можливо, у них в сім′ї є насилля, але це залежить від вас, глядача. Адже хтось міг подумати, що це в них секс такий жорсткий.

Герровер писав про тупе село, не прозрівше. У цьому ми з ним не зійшлися.

У нас є неприємна традиція казати "селюк", а значить "тупий". Мені хотілося від цього відійти. Я хотіла показати, що є такі люди, але вони інакші. У них інший ритм життя, що їх заганяє: "Не зробив — не поїв", "Не встав о 6 ранку —  молока немає", "Не покормив корову — немає корови". Це не означає, що вони люди іншого сорту.

Один журналіст розлютив мене питанням: "Вы хотели подчеркнуть идиотизм села?". Вибачте, а що, в місті немає ідіотизму?

Я категорично не можу жити в місті і не роблю цього; але не маю можливостi працювати в селі, тому їду в місто.

Я зрозуміла, що я художник і режисер. Не можу визначитися, хто більше.
У мене немає режисерських амбіцій типу "поставити Гамлета". Iнодi цікаво у нудному матеріалі реалiзовувати себе. Ми розвиваємося, коли покидаємо зону комфорту".

 

Смотрите также: Лучшие молодые театральные актеры читают монологи из классических фильмов.