Серж Лифар — "бог танцю", палкий патріот Києва, вірний друг Габріель Шанель
Серж Лифар покинув світ 15 грудня 1986 року
15 грудня 2021 року виповнюється 35 років із дня смерті легендарного французького танцівника і хореографа Сергія Лифаря, який був родом з України. "Бог танцю" — так його називали сучасники.
Сергій Лифар народився 15 квітня 1905 року в Києві, в родині чиновника Михайла Яковича Лифаря і Софії Василівни Марченко-Лифар. Навчався в Імператорській Олександрівській київській гімназії, захоплювався музикою та мав справжню пристрасть до танцю. З дитинства його великою мрією було навчитися танцювати балет.
Упродовж життя Серж Лифар займався також літературною діяльністю: писав статті, вів щоденники, багато листувався і розповів про своє життя на сторінках мемуарів "Спогади Ікара". Автобіографія митця дає унікальну можливість простежити бурхливий життєвий шлях, з його злетами та падіннями, з перших уст. Це спогади про юність у Києві — місті, яке Лифар обожнював все своє життя, перебуваючи на чужині. Емоційна та щира сповідь про побудову приголомшливої кар'єри в Парижі, розповідь про своє становлення як артиста й особистості.
В автобіографії Лифар згадує початок 1920-х років у Києві й те, як його жахав терор, що прийшов в його улюблене місто разом із радянською владою. Одного разу юнак потрапив в київську оперу на заняття до знаменитої вчительки хореографії Броніслави Ніжинської. Він зізнається, що спершу вона скептично поставилася до його танцювальних здібностей, але за доленосним збігом обставин йому вдалося потрапити до щасливої п'ятірки танцівників, яких, на прохання Сергія Дягілєва, відрядили в Монте-Карло виступати з трупою російського балету.
Це був початок нового етапу в житті, коли перед шістнадцятирічним хлопцем зненацька відкрився зовсім інший світ. Він відкрив для себе Європу, з її можливостями, і зміг повернутися в Україну аж у 1961 році. Свою матір Лифар більше не побачив.
"Чи можна уявити, що це означало для юнаків із зимової України — з жорстоких злиднів, щоденного страху враз потрапити в казковий світ Монако, з синім морем, ясним небом, пишними садами й повсюдною розкішшю, виставленою напоказ?" — запитував Серж Лифар у своїх мемуарах.
Сергія Дягілєва і Сержа Лифаря поєднувала міцна дружба, до самої смерті мецената в 1929 році. Дягілєв, який мав виняткову здатність знаходити таланти, швидко розгледів у Лифарі великий потенціал. Він був упевнений, що з нього вийде неймовірний танцівник, і охоче взявся за навчання та розвиток Сержа.
Описуючи свій досвід становлення як артиста, Лифар із великою повагою згадує: "Дягілєв вирішив здійснити зі мною свою найбільшу мрію. Він прагнув вияскравити всі мої здібності, навчити мене всього. Він відкрив переді мною мистецтво в усіх його формах, поєднуючи живопис, музику і танок — через музеї й церкви Італії, дивуючи мене своїм інстинктивним тонким смаком та буйною вдачею. Він був вимогливим учителем, майже тираном".
У 1929 році, у віці 24 років, Серж Лифар очолив паризьку "Гранд-Опера", не підозрюючи, що залишиться там майже на тридцять років. За цей час він став для французького балету не просто театральною зіркою, хореографом, солістом та педагогом. Серж Лифар фактично відродив славу французького балету, ставши його реформатором і основоположником нового напрямку — неокласицизму. "Ікар" — один із найвідоміших балетів того часу, який став своєрідним уособленням самого Лифаря.
"Нерідко в моїх нічних снах народжувався стиль мого нового твору, моєї хореографії, і я, прокинувшись, записував його. Скільки разів ночами, в безодні світу, дивився я на цивілізації нашої планети, а може, й інших планет", — писав Серж Лифар.
Період Другої світової війни став часом великих випробувань для Сержа Лифаря. В Парижі він стає свідком німецької окупації та приймає тверде рішення не покидати французьку столицю. Попри постійний ризик, погрози та цькування, Лифар залишається працювати в опері. На його плечах лежала величезна відповідальність — не допустити занепаду французької культури.
Серж Лифар переживає й за долю Києва, де його обурює руйнування історичного центру, дерев, старовинних будинків. Спогади про затишний Київ, його історія та краєвиди завжди були присутні в думках митця... В 1941 році, коли німці зайняли українську столицю, на першій шпальті французького видання Paris-Midi Серж Лифар публікує статтю "Київ, моє рідне місто", яка спровокувала хвилю обурення серед вищого окупаційного керівництва Парижа.
У статті, яку прозвали "національною", Лифар писав: "Київ, моє рідне місто. Я прожив там щасливе й усміхнене дитинство, потім — нелегке отроцтво, змучене війною та революцією, потім — юність, сповнену пригод. Я поїхав у 1922 році, коли мені було сімнадцять, у новий світ — світ танцю. Я забрав із собою любов свого рідного міста. Я люблю його, я буду любити його завжди усім своїм єством. До останнього подиху я буду палким патріотом Києва".
Серж Лифар приятелював із багатьма культовими особистостями того часу: Пабло Пікассо, Еріком Саті, Сергієм Прокоф'євим, Ігорем Стравінським та іншими. Особливо глибока дружба поєднувала його з Жаном Кокто і Коко Шанель. Пабло Пікассо створив велику кількість малюнків Сержа Лифаря, серед яких портрети й замальовки в балетному класі.
"Пікассо і Шанель стали моїми хрещеними батьками у світі мистецтва. Кожен передав мені часточку свого секрету. Шанель — невтомний пошук через компонування й розділення, відвагу для того, щоб після довгих місяців роботи усе розібрати й повернутися до первісної й чистої простоти", — розповідав Серж Лифар.
Як і Коко Шанель, останні роки свого життя Лифар провів у Швейцарії, в Лозанні. Він похований на цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа.
З колекції Національного музею історії України (МІСТ)
Навесні 2021 року Національний музей історії України відкрив виставку "Серж Лифар. Політ Ікара", яка стала вшануванням пам'яті та своєрідними оваціями Сергію Лифарю у Києві, його рідному місті, про яке він мріяв, але так і не почув за життя.
Музей представив колекцію митця — близько 1 500 одиниць, унікальні пам'ятки, які розповідають про його непросте життя та творчий злет. На виставці було представлено балетну туфельку, яку пошила мама для юного Сергія, листування з родиною 20-30-х рр. ХХ ст., фото та театральні програми виступів трупи Дягілєва, виготовлений Коко Шанель костюм Аполлона до балетної постановки "Аполлон Мусагет", елементи костюму Ікара до славетної постановки Сержа Лифаря, міжнародну нагороду в галузі хореографії Oscar de la Danse та багато іншого.
Дивіться також:
Американські джинґли, колоратурне сопрано та українські пісні: Що потрібно знати про Квітку Цісик.
