Поиск

Концерти в Кирилівській церкві та на нудистському пляжі: Пригадуємо улюблені проєкти музичної агенції \"УХО\"

Концерти в Кирилівській церкві та на нудистському пляжі: Пригадуємо улюблені проєкти музичної агенції "УХО"

Розширення уявлення

Текст: Михайло Богачов та Ярослав Солоп

Вітаємо "УХО" з Національною премією України імені Тараса Шевченка

"УХО" почули",  реагували в соцмережах після оголошення переможців Національної премії України імені Тараса Шевченка в 2021. Так прихильники "Агенції "УХО" вітали переможців в номінації "Музичне мистецтво": директорку Олександру Андрусик, співзасновника Євгена Шимальського та виконавчу продюсерку Катерину Сулу. Премію видали за серію концертів вокальної музики "Архітектура голосу". Чому ці концерти варто пригадувати та передивлятись, розповідають культурний менеджер, дослідник філософії техніки Михайло Богачов та художник, куратор мистецьких проєктів Ярослав Солоп.

Враховуючи доробок переможців, варто відзначити тенденцію до осучаснення премії: комітет використовує свіжі підходи в оцінюванні творчих продуктів представників мистецької сцени України, залучає профільних спеціалістів, а процедура приймання та розгляду номінованих проєктів демократизується. Якщо з творчістю Бориса Михайлова знайома значна кількість адептів сучасного мистецтва  його знають завдяки масштабним виставкам у провідних артцентрах і новій хвилі інтересу до Харківської школи фотографії, то про "УХО" та їхні події голосно заговорили у 2015 році, після організованої агенцією першої серії концертів "Архітектура голосу".

"Архітектура голосу"  серія з дев'ятнадцяти концертів вокальної музики та двох виставкових подій, об'єднаних у три цикли, що відбулися на київських локаціях протягом 2014-2018 років. Кожна з подій проходила у новому місці, де локація перегукувалася з творами концертної програми своєю історією чи архітектурними особливостями. Відтак, "Архітектура голосу" була спробою встановити зв'язки між музикою і місцем через створення серії сюрреалістичних аудіовізуальних ситуацій, урівноважити складність нової музики безпосередністю тілесно-просторового досвіду, який ставав ключем до її розуміння, і поглибити голосовий вимір київського міського ландшафту.

Перший цикл тривав увесь сезон 2014-2015 років. У ньому було 11 концертів, зокрема виступ Neue Vocalsolisten Stuttgart в оранжереї Ботанічного саду, побудований довкола "рослинних творів" Лючії Ронкетті, виконання "Тихих пісень" Валентина Сильвестрова в "Тарілці" на Либідській, українська прем'єра "Дівчинки з сірниками" Девіда Ленґа у Кирилівській церкві, виступ піонера розширених технік співу Філа Мінтона в Музеї палеонтології, перше виконання хорового твору Вікторії Польової Ave Maris Stella в басейні "Олімп" та програма "Новий італійський мадригал" ансамблю La Dolce Maniera в кінотеатрі "Флоренція" на Троєщині. Локації не були додатково пов'язані між собою, кожна подія була самодостатньою: обшир охопленого міського простору мав відповідати радикальності й різноманіттю вокальних практик уперше запрошених в Україну виконавців.

Фрагмент виступу Філа Мінтона і Одрі Чен в Музеї палеонтології, 2015

Другий цикл "Архітектури голосу" в 2016 році складався із трьох концертів на міських стадіонах та концерту-епілогу у бароковій церкві, яка у 60-х слугувала шкільним спортзалом. Зокрема, на паркінгу "Олімпійського", що розташований урівні з гігантськими металевими конструкціями стадіонного даху, відбулася прем'єра буто-опери "Медея" за мотивами фільму Пазоліні, створеної на замовлення "Уха" п'ятьма музикантами (Одрі Чен, Генрік Норштебо та ін.), двома хореографами (Валентин Цзин, Флавія Ґізальберті), художницею Катериною Лібкінд та сорока буто-танцівниками. Найбільш футуристична будівля Києва стала контрастним тлом для міфологічного сюжету, невербальної голосової імпровізації та "архаїчного" звучання й танцю.

Українська прем'єра "Капели Ротко" Мортона Фельдмана відбулася на стадіоні "Старт", що у 1941-42 роках був перетворений на табір для полонених, в'язнів якого згодом розстріляли у Бабиному Яру. Ця подія мислилась як тимчасовий звуковий меморіал — батько Фельдмана був єврейським кравцем з Києва. Виступ театру голосу La Gol на стадіоні "Динамо" мав нагадати про музичні місця, яких більше немає, зокрема про найвідоміший київський кафешантан кінця 19-го  початку 20-го століття "Кафе-де-фльор", що розташовувався на місці футбольного майданчика. Епілогом до серії був виступ Сильвани Торто у Дмитрівській церкві, на дерев'яній підлозі якої досі збереглася розмітка шкільного спортзалу.

Фрагмент концерту театру голосу La Gol на стадіоні "Динамо", 2016

Третій цикл "Архітектури голосу" було присвячено водним об'єктам Києва. На міському нудистському пляжі були встановлені екрани, на яких наживо транслювався концерт з артцентру "Плівка": Ухо-ансамбль грав "морські" твори Мауро Ланца, Стефано Джервазоні, Фаусто Ромітеллі, Луки Антіньяні й Луки Франческоні з програми MARE. Проєкт Олексія Шмурака й Олега Шпудейка, побудований навколо польових записів пташиного співу й народних пісень із використанням модульного синтезатора, був поміщений у Київську бальнеологічну лікарню  після закінчення виступу відвідувачі приймали ванни, слухаючи аудіоінсталяції. Найближча до концертного формату подія відбулася у Весловому центрі Інституту фізкультури: сцена була змонтована всередині басейну для академічної греблі, де Ганна Сільва й Томомі Адачі з хором представили вокально-електронний перформанс Pluto is a Planet. Три концерти програми були доповнені двома аудіовізуальними проєктами: виставкою Дарії Кузьмич "Карта виходу з тіла міста", сфокусованою на питанні "Якщо тіло  це щільність, як позбутися щільності?" та відеороботою Каті Бучацької "Лета" про практику вимивання срібла з кінокопій на радянських і пострадянських кінокопіювальних фабриках. Між концертними та виставковими подіями циклу виставки розташувалася перформативна ASMR-конференція про доступ до води.

Тричастинна структура проєкту маркувала не лише поетапну радикалізацію його музичної складової, а й поступове стирання меж між вокальною музикою і голосами самого міста: від відносно помітних локацій і концертів визнаних музикантів у них  через "пустки стадіонів" й амбітніші, але й акустично більш радикальні музично-перформативні проєкти  до спеціальних, найменш звичних для концертів локацій, аж до символічного виходу за межі міста у світ вод і трав.

Тизер буто-опери "Медея", 2016

Агенція, заснована Сашею Андрусик та Євгеном Шимальським,  яскравий приклад успішної низової ініціативи, команда якої винайшла нові підходи популяризації музики. Завдяки сміливості, наполегливості, новаторським концепціям, залученню закордонних спеціалістів та молодих художників-сценографів, агенції за короткий час вдалося створити міцний фундамент для розвитку нового виду інтелектуального дозвілля, що об'єднує різних за віком та інтересами людей для пізнання вокальних та музичних перформативних практик. Частина з них мала можливість ознайомитися з творами композиторів сучасної класичної музики, інші отримували фантастичний досвід, що дозволяв розширити особисті уявлення про формування та сприйняття звуків.

Читайте також:

Шевченківська премія  2021. Серед переможців Борис Михайлов, Валентин Васянович та інші.

Світська левиця та героїня шпигунського роману: Розповідаємо про жінок Музею Ханенків.