Поиск

\"Всім цікаво, хто я така\". Читайте большое интервью с рэпершей Alyona Alyona

"Всім цікаво, хто я така". Читайте большое интервью с рэпершей Alyona Alyona

World exclusive

Текст: Buro 24/7


О Децле, надписи "Рэп – кал" и древе жизни

8 апреля рэперша Alyona Alyona выпустила свой дебютный альбом "Пушка", самое мощное высказывание в жанре хип-хопа в истории Украины. Главный редактор BURO Алексей Тарасов узнал, откуда взялась и как мыслит самая яркая украинская звезда.

Первое, что хочу сказать, – ты слишком хороша, чтобы быть правдой.

Ха-ха-ха! Хочеш – помацай.

Девушка, которая работает воспитательницей в детском саду и круто читает рэп на украинском...

З передмістя! З Баришівки!

Когда вышел первый трек, я был уверен, что Alyona Alyona – это продюсерский проект и нужно немного подождать, чтобы узнать, кто за этим стоит. Насколько сложно тебе было хранить молчание по этому поводу?

Взагалі, ніякого мовчання не було, тому що після публікації кліпу “Рибки”, у той же ж вечір, до мене приїхали ICTV, а наступного дня – “1+1”. Інтерв’ю я дала одразу. Мовчання було тільки вночі напередодні, коли всі спали.

"Всім цікаво, хто я така". Читайте большое интервью с рэпершей Alyona Alyona (фото 1)

В твоем альбоме есть строчка “10 років як у грі, вже мовчати гріх”, то есть ты давно уже занимаешься рэпом. Что происходило эти 10 лет?

Спочатку були спроби пошуку себе та російськомовна творчість. У 2011 році ми випустили з Катею Джетнет кліп, який став більш-менш популярним в Росії. На той час 20 тисяч переглядів – це було ого-го. Далі наші шляхи розійшлися. Я почала працювати вихователькою, зробила велику паузу і майже 2 роки взагалі нічого не випускала. У мене з'явилась якась кількість україномовних треків, але не було однодумців. Я завжди їх шукала, але нікому не було цікаво щось робити українською мовою. А в 2013 році я дізналась про паблік ВКонтакті ПідБіт. Зайшла туди – а там стільки україномовного репу! Виявляється, я можу це робити, є аудиторія, яка буде слухати. Я почала писати реп українською, але такий, який сподобався б аудиторії цього пабліку. І я писала про те, що їм близьке, хоча насправді не жила таким життям і була від цього далека. Але я наслухалась їхніх треків і подумала: о, треба так само.

О чем были эти твои треки?

Така підвальна тематика, глибоко соціальна – про траву якусь, про наркотики, щось таке.

Ты входила в этот образ?

Так, міряла на себе ту шкуру, але вона була не моя. А потім у 2016-му році я написала трек “Рибки”. Я зрозуміла: якщо кину його в ту спільноту, мене заплюють. Він був абсолютно інший. Зовсім не те, що робили хлопці з пабліку. Мені стало страшно. Але я давала його слухати друзям, які казали: о, він так качає, треба якось по-іншому його позиціонувати. Так ми знайшли [режисера] Дельта Артура і вирішили, що кліп на нього буде не підвальний, не на фоні розмальованої стіни, а щось провокативне, незвичайне.

А русскоязычные треки ты писала, потому что только музыка на русском языке могла быть успешной?

Українську абсолютно ніхто не сприймав, тому що популярним був російський реп. Ми з нього брали приклади. Щоб тебе слухали, треба було писати російською.

Последние пять дней я слушал твой альбом “Пушка” и пытался для себя сформулировать, о чем он. Я подумал, что в этом альбоме ты прощаешься со своей прошлой жизнью. Так ли это?

Певною мірою так. Більша частина альбому не про те, що я прощаюсь, а про те, що було і куди я йду далі. Я описую фундамент. Всім цікаво, хто я така та з чого почала. У треках я розповідаю, звідки це все, від чого я відштовхувалася, ким є тепер і куди йду далі. Усі треки про мене, тому що я сподівалася, що ці рядки когось надихнуть. Хтось побачить, як це вдалося мені, і захоче також змінити своє майбутнє, відштовхуючись від свого минулого.

А как много в треках непосредственно тебя? Ты только что говорила о том, как вживалась в подвальные образы, которые не имели к тебе отношения.

Там вся я. Абсолютно. Немає ніякої вигадки. Може, трек “Брехунець” – це не моя особиста історія. Це історія дівчачої компанії, коли ми сидимо за кавою і обговорюємо вчорашні події в якомусь клубешніку. Я надихнулася і захотіла зробити такий трек. Він грайливий, він гумористичний.

Ну ты вообще не злая, если послушать твою музыку.

Одна з причин, чому я не люблю батли і не беру в них участі, тому що я не зла. Ну я не можу. Це ж треба зачепити опонента, ображаючи його. Я б не хотіла ображати. Я не та людина, яка прийде під чиєсь відео і напише: “Гівно”.

То есть не будем говорить о том, что группа “Грибы” – это коммерческое говно, а не хип-хоп?

Розумієш, якщо брати його складові, вони дуже хіп-хопові. Це медаль, і залежить, з якого боку ти на неї дивишся.

Давай поговорим о прошлой жизни, с которой ты прощаешься. На кого ты хотела быть похожей в детстве?

Ой, у мене в дитинстві було дуже багато фаворитів. Моя кімната на Кіровоградщині була обвішана плакатами Авріл Лавін, Пінк. Це були рокові такі дівчатка.

Не девочки-куклы.

А Крістіна Агілера хтозна. Мені також вона подобалась. Між Брітні та Крістіною я обирала Агілеру. Засинаючи, я думала: “От коли виросту, я б хотіла бути схожою та співати гарно”. Але склалося як склалося.

А плакаты откуда были? Из журнала Cool?

Cool! З журнала Cool, звичайно! До речі, у нас ці журнали були в міській бібліотеці, і нам не дозволялося плакати брати. Але ми вміли ножничками скоби ці роз’єднати, вийняти середній плакат та замінити його на якийсь інший! І так здавали.

Я читала Cool, журнал Moloko, X3M, це були неформальні журнали про музику зі статтями, які для нас були занадто дорослі. Ми їх багато в чому не розуміли: що хоче сказати автор, що це за гурти? Це Кіровоградщина, дисків тоді вже майже не було. Дістати ту музику було нереально. Ти читав про якийсь гурт і поняття не мав, що це за гурт, шо за пацани, шо вони співають. Єдине, що у нас було дуже розповсюджене, – це Rammstein і  ”КиШ”.

“Король и Шут”?

Так. “КиШ” на Кіровоградщині слухали всі. Була мода на широкі реперські джинси, скейтерське взуття – але до цього вдягалася якась цепочка, косуха та ірокез. І якщо б ти сказав, що слухаєш реп, з тобою б ніхто не спілкувався.

"Всім цікаво, хто я така". Читайте большое интервью с рэпершей Alyona Alyona (фото 2)

А на концерты в Киев или во Львов вы ездили?

Ситуація така, що з Кіровоградщини не так просто виїхати, і все вартувало коштів, яких не було, тому що люди жили бідно. Один-єдиний раз ми їздили в сам Кіровоград, у театр імені Кропивницького, на “Кайдашеву сім’ю”. Я на все життя це запам’ятала. Мені було років 9-10 – і я так плакала, вона мені така драма була, боже! Спочатку було смішно-смішно-смішно, а потім – гоп! – і плачу. А ще я пам’ятаю, що мені дали з собою 4 гривні, і я десь там ходила в туалет – та їх загубила. І всі діти купили в автобус всяких смачняшок, а в мене їх не було, і я їхала голодна.

А с хип-хопом ты когда пересеклась?

Це коли ми переїхали з села в місто. Ми обмінювалися касетами. На той час були дуже популярними Linkin Park та Limp Bizkit. Якось ми їх вишукували, і мені дали 2 касети нібито з роком, без упаковки, без нічого. Я увімкнула – та одна касета була збірником “Голос вулиць” 1998 року, а інша – альбомом "Отверженных" “Архив”. Для мене це був переворот. Я й до цього, років з семи-восьми, писала якісь віршики – про спорт, про сало, про школу, примітивні і смішні. А тут я почула, що можна вміщати все, що я хочу сказати, не в короткі, а в довгі рядочки. Неможливо пояснити, чому саме така музика всередині тебе викликала таку реакцію. На тому збірнику була навіть пісня "Танку на майдані Конго" “Дибани мене” – це був перший раз, коли я почула, що навіть українською мовою таке є. А взагалі вперше в житті я почула реп по телебаченню, це був кліп Coolio Gangsta’s Paradise.

О, так это был суперхит.

Я подумала: о, вони так читають, це так цікаво. А потім “Руки вверх” все це затьмарили. І я забула про все це, доки до мене не потрапили ті касети.

А когда ты впервые попробовала себя как рэпера?

Треба віддати данину такому реперу, як Децл, царство йому небесне. Мені дали касету, на якій був зображений молодий хлопець в дредах, – я не впевнена, що це оригінальна обкладинка, може, вона якась пальона, з ринка. Йому там на вигляд років 12. І мені тоді було 12! Я подумала: блін, він може – чому я не можу? І він дав поштовх: бери і пиши. Ми тоді слухали трек “Письмо” – і він був дуже символічний, тому що у мене всі слухали “КиШ”, я не могла бути собою, як героїня цієї пісні. І я почала читати. Я читала ні для кого, для самої себе в своїй кімнаті.

У Децла папа был важный музыкальный продюсер, поэтому ему в 12 лет было немного проще.

Я росла в такий час, що у мене немає поняття “не можу”. І зараз студія в кожному районі є. Я приїхала вчитися до Переяслава і навіть там познайомилася з пацанами, з якими ми записували свої перші треки на мікрофон-палочку, а замість “плювалки” у нас була рамка від колонки, на яку були натягнуті мамині колготки. Мене певно так виховали батьки, що у мене не було такого: а, ну канєшно, цей там щось може, а я не можу. Хочеш? Шукай можливість і роби. Я шукала можливість і робила.

Это же на Кировоградщине, где все любили “КиШ”, наверное, было много надписей “Рэп – кал”.

Ха-ха! Много – это слабо сказано. Це було скрізь! На всіх будівлях! “Рэп – говно, попса – параша, панки хой, победа наша” – це ж лозунг був! Хоча й тоді як такого репу не було, але ж…

Рэп – кал.

Рэп – кал.

Как ты думаешь, почему так мало женщин-рэперов?

Я не буду говорити за всіх, але скажу на прикладі дівчат, яких я знала. Багато хто обирає сім’ю. Ми всі були підлітками, любили реперів-хлопчиків, ходили на бібойські туси, там знайомилися, зустрічалися. Коли ти народжуєш дитину – не до репу вже. Це перша причина. Друга – певно, не хватає якихось скілів, бажання розвиватися. А третя причина – хейт з боку сильної статі.

Ты часто с этим сталкивалась?

Все життя. Але раніше. Зараз – ні. Я живу в чудові часи, чесно.

Что тебе говорили и писали?

Та будь-де ти викладаєш свій трек – і під ним 100 відсотків будуть коментарі про те, щоб краще я шла борщ варити. Або “йди ліпи пельмені, бо реп не твоє”.

А пример рэперши Карди Би, которая побила все рекорды, тебя вдохновляет?

Для мене історія Карді Бі трішечки ненатуральна. Вона була на якомусь реаліті-проекті, де заробила собі славу скандалюги, – це чимось на “Дом-2” схоже. Я не критикую її музику, тому що у неї дійсно є вайб, є посил, але вона мені не близька до душі. Жодного її треку у мене в плейлісті нема.

А что у тебя из нового в плейлисте?

Я всім хвалю та рекомендую берлінський канал Colors в ютубі – оту музику я додаю. Там не реп, а більш соул, фанк, дуже багато вокалісток. Для мене це сучасний поп. Та сама Біллі Айліш.

Она классная.

Я звідти про неї почула. У мене відкрилися очі, що це нове покоління в музиці.

Ты же родилась в 1991 году и совсем не застала Советский Союз?

Два місяці застала. 14 червня я народилася, а 24 серпня – незалежність.

В твоих треках много про новое поколение. Ты и есть новое поколение.

А ти нє?

Я уже такой – престарелый.

Підстаркуватий! Ха-ха-ха!

Чего хочет новое поколение?

Я не буду про це багато балакати, але наведу банальний приклад про те, що в Україні підняли пенсійний вік. Відповідно, молодому спеціалісту, людині з рвінням, з бажанням працювати і здобувати досвід, місця нема. Місце вже зайняте. А люди старші не завжди є новаторами, їм набагато важче йти в ногу з технологіями. І через те наше покоління… Ми стоїмо. Скільки є нових ідей, щоб зробити в Україні так, так і так? Але вони нікому не потрібні. Люди мого покоління не можуть знайти собі місце. Мені цього дуже шкода.

Что родители говорят о том, что ты делаешь?

Наприклад, мама це тримає в таємниці. Вона ніколи нікому не показує. Якщо хтось запитає, вона може щось розповісти. Але загалом толерантно до цього ставиться. А оскільки тато вихований мелодійним роком, то він не фанат репу. Але для нього, як для людини радянської закалки, пріоритетом є те, що я кудись поїхала, з кимось познайомилась. А бабусі і дідусі питають лише: “А кого ти відомого бачила?”. Це для них дуже важливо.

Так и кого ты известного видела?

Багато кого. Певно знаковою подією для мене став виступ на премії Yuna, де було багато артистів.

Кто выразил свой респект?

Всі. Ха-ха-ха! Я взагалі вийшла з “Юни” таким “любимчиком всех звезд”. Це так приємно! Було дуже круто, коли ми йшли на сцену, де перед нашим виступом нагороду отримувала Настя Каменських. Настя вийшла за куліси, побачила, що я тремчу як осиновий лист, – то вона мене обійняла, сказала таке настановче слово гарне. З богом – і я пішла на сцену. Це круто. Коли ти бачиш цих людей у реальному житті та спілкуєшся з ними – то абсолютно інше враження. Набагато приємніше, ніж може скластися після якоїсь статті або репортажу того, хто взяв жовту новину та перекрутив.

То есть это мы, журналисты, во всем виноваты?

Так! Ха-ха-ха!

Я еще раз хочу восхититься тем, как круто, что Alyona Alyona именно такая. Что это украиноязычный рэп, что это не искусственный проект с написанной продюсером легендой…

Насправді, в діректі у мене було дуже багато запитань на рахунок [продюсера] Юри Бардаша. Типу, ну коли ти вже признаєшся, ну чого ти не розказуєш.

А ты с ним знакома?

Ні, особисто не знаю. Я думаю, життя нас зведе, якщо треба.

Так вот и еще очень круто, что ты понимаешь, что ты красивая такая, какая ты есть, и не пытаешься загонять себя в какие-то стандартные формы. Когда ты поняла, что тебе не нужно ничего изображать и быть искусственной?

З дітьми в моєму дитсадку – це сто відсотків. Найбільше розуміння приходить, коли тебе люблять не за щось, а просто. І ти можеш прийти без косметики на обличчі, одягнена просто як тобі комфортно – їм все одно. І ти починаєш розуміти, що, блін, в чому тоді правда в світі. Що для тебе важливіше, від чого ти щаслива – від того, коли на себе щось одягаєш і не є собою та комусь подобаєшся не собою? Приходить таке розуміння, що всю косметику ти все одно змиєш. Вся біжутерія, всі лахи – вони все одно з тебе знімуться, і будеш ти. І чим менший бар’єр, кордон між поняттями “очікування” і “реальність”, тим менше травми в голові. Я багато в чому розчаровувалася у своєму житті і зараз в мене немає очікувань. Я їду на будь-який концерт – буде як буде. Я одягаюсь – що скажуть, то скажуть, все одно. І ти живеш вільніше. Так в мене і в творчості. Менше треба заморачуватися: а шо, а хто як скаже? А це по трендах чи не по трендах? Коли ти йдеш купувати одяг на секонд-хенді, ти обираєш практичність, улюблений колір і якість – це все.

"Всім цікаво, хто я така". Читайте большое интервью с рэпершей Alyona Alyona (фото 3)

Мы уже знаем из альбома, что “тату на обличчі – не твоя фішка”. А вообще татуировки и вот это все у тебя есть?

Я в 16 років просто днями і ночами мріяла проколоти собі язик, але потім якось виросла, пішла в психологію і педагогіку, і це бажання трохи зникло. Але я маю татуювання. Вперше я зробила його в 24 роки, як подарунок на день народження, але так сталося, що воно взялося шрамом. Тож в Харкові я набила нове, в шість разів більше.

А как выглядит татуировка?

Дерево життя. У нього велика історія. Мені здавалося, що люди діляться на дві категорії: є люди як дерево, які вміють робити щось одне, але дуже досконало, в них такий стовбур великий, і є люди-кущі, до яких я себе відносила. В мене не було якогось одного стрижня – я вмію і з дітьми, вмію тамадувать, вмію фотографувати, десь там реп пишу, десь там дівчатам волосся фарбую, брови щипаю гарно, але ні в чому не професіонал. А коли моя творчість піднялась до такого рівня, я зрозуміла, що ось це мій стовбур.

Ты дерево, а не куст?

Так, мій кущ перетворився у велике дерево.

 

Слушайте также: Дебютный альбом Alyona Alyona "Пушка".

Оставьте комментарий

Больше