"Ми шукали Європу, а знайшли Україну". Onuka разговаривает с Dakh Daughters

Со стороны Dakh Daughters — Таня Гаврилюк, Наташа Галаневич, Соломия Мельник, Руслана Хазипова.

Со стороны Onuka — Ната Жижченко.

Со стороны Buro 24/7 — Алексей Тарасов.

 

Это только кажется, что Dakh Daughters и Onuka совсем разные, а вообще оба проекта по-новому осмысляют украинские мотивы. Вы слышали музыку друг друга?

Руслана: Конечно.

Наташа: Тільки купили машину — зразу з'явився диск Onuka.

Соломия: Правда, не були на концерті, слухали тільки в запису.

Руслана: А я була. Мені сподобалося. Зараз, крім гарного вокалу, музики, інструменталки, дуже важливо мати на сцені шоу. Це завжди заворожує людей, долучає до процесу. Переодягання, нові образи — це завжди цікаво.

Соломия: Я вчора кліп "Місто" дивилася.

Наташа: До речі, це моя улюблена пісня. Мені наші проекти теж дуже схожi. Ясно, що зараз це на часі, в енергії мого міста — і в нашій свідомості це є, і в свідомості Онуки я це відчуваю. Це збагачення української ідеї, коли не просто садок вишневий — і всьо.

Соломия: Там ще і хрущі над вишнями гудуть.

Наташа: Це те, що ти бачиш тут, зараз, це люди... Ми відчуваємо сьогодення.

Onuka: Я двічі була на концертах Dakh Daughters. В перший раз — в Малій Опері, а другий — в "Сентрумі" ще старому. Якщо чесно, мене це настільки вразило, що я навіть трохи соромлюсь тут розмовляти. Я пам'ятаю, коли під час Майдану друг з Москви мені ваше відео прислав: те, що починається з телефонної розмови. Пам'ятаю, як я вночі його дивилася і ридала. Я думаю, це щастя, що ми можем в одній кімнаті сидіти. Я буду згадувати: от я з Dakh Daughters сиділа поряд. Якщо буду колись писати мемуари, ці події будуть там.

Ваши концерты собирают полные залы. Почему этнические мотивы сейчас актуальны?

Соломия: Ми завжди використовували етніку.

Наташа: Для нас це не новина.

Руслана: Ми дванадцять років працювали в театрі "Дах" як актриси, і для нас завжди була важлива автентика. Власне тут народилася група "ДахаБраха", з якою ми разом почали рости. Це наше коріння, наша сила — чому їх не використовувати?

Onuka: Як і для дівчат, для мене це не новина, тому що за професією я етнокультуролог, і родина в мене дуже музична, дідусь — майстер народних інструментів. Навіть коли я була в електронній музиці, то все рівно грала на сопілці. І лише зараз це дійсно почало працювати. Я чула багато думок про те, що відбувається сьогоднi. Мені дуже сподобалась фраза однієї ведучої. Вона сказала: "Ми всі шукали Європу, а знайшли Україну". Я думаю, це найкраще пояснення того, що зараз така велика цікавість до українських мотивів, і слава богу, що вона є. Ми можемо тільки радіти, що це почало працювати. А щодо спекуляції національними мотивами — неможливо спекулювати тим, в чому ти не розумієшся, чого ти не знаєш і не відчуваєш. Воно не буде працювати, якщо ти просто візьмеш те, що лежить на поверхні, те, що зараз модно. Вийде одноденний проект.

Я только что подумал, что самый успешный проект, который еще до вас эксплуатировал украинские мотивы, — это Верка Сердючка.

Наташа: Вона радше радянські штампи української шароварщини використовувала. Вони дуже сильні, потужні, тому що пропагувалися 70 років.

Соломия: А все справжнє винищувалося, заборонялося.

Наташа: Данилко — людина реально дуже талановита. Він обрав низову енергію, яка спрацьовує на інших рівнях.

Onuka: Данилко взяв поверхневе, протилежне тому, що обрали ми. Він взяв побутовий момент традиційної культури. Але воно спрацьовує на весіллях. Хорошо, все будет хорошо. Це мистецтво, але іншого жанру.

У каждого из вас до этого были другие музыкальные проекты. Чего вам в них не хватало?

Onuka: Мені, напевно, всього не вистачало в Tomato Jaws, але я мовчала і плила за течією. Євген Філатов [музыкальный продюсер Onuka. — Buro 24/7] завжди наголошував, що мені треба робити своє, сольне, а я навіть думати про це боялася. Я, напевно, боялася жити, і якщо б мені ще два роки тому сказали, що все отак обернеться, я б ніколи в це не повірила. Я не вірила в себе. 

Руслана: Мені в "Перкалабі" всього вистачало: я кайфувала, я відривалась, я барабанила. Я все робила по повній, як і зараз роблю. Dakh Daughters ще не було, але я набиралась досвіду в "Даху". Пам'ятаю наш великий тур з "Перкалабою". Вісім чоловіків, я одна, 17 міст і 4 країни за 20 днів. Це був постійний рух, запахи алкоголю. Це був просто...

Соломия: Містичний досвід!

Вас часто спрашивают, феминистки ли вы?

Таня: Ми не вважаємо себе феміністичним гуртом в тому радикальному розумінні, яке надає цьому поняттю сучасний світ. Але, безумовно, нам близькі ці ідеї. Це дуже цікавий образ: молода жінка, красива, сильна, смілива, незалежна. Якщо вона приймає рішення, які йдуть врозріз з патріархальним поглядом на світ, то це не тому, що любить сперечатися з чоловіками, а тому, що вона має рацію. Насправді світ змінюється, оновлюється, і, на мою думку, патріархальний світ багато у чому зайшов в глухий кут. Dakh Daughters — це семеро дівчат на сцені, семеро молодих жінок, і ми собі так кажемо, що коли відбувається момент цього творчого поєднання, оцей катарсис, то це ніби такий Вольтрон, захисник всесвіту.

Вольтрон — это же персонаж из "Трансформеров"? "Трансформери, трансформуємося — утворюємо Вольтрона..." Я в детстве смотрел эти мультики на ICTV.

Таня: Так, вони складалися в одного великого робота — і це був Вольтрон, захисник всесвіту. У нас те ж саме: семеро дуже різних дівчат складаються в одну супержінку. Але чоловіків ми любимо.

Соломия: Ми їх обожнюємо.

Таня: У нас дуже гармонійний баланс — ми сестри, подруги, колеги...

Наташа: Весь час хтось вагітний.

Таня: Але в нас є творчий тато — Влад Троїцький, який нас виховав і про нас дбає, вирішує якісь наші конфлікти. Якби не було Влада, не було б і Dakh Daughters.

Это очень интересно. В жизни Онуки очень важную роль играет дедушка-мультиинструменталист, в вашей — отец Троицкий. Что-то тут нечисто.

Соломия: Чисто-чисто!

Наташа: Все чьотко!

Руслана: Насправді все зрозуміло — проект Нати називається Onuka, а наш — Dakh Daughters.

Дочери, внучка — все понятно. Onuka, ты как артист сталкивалась с мужским шовинизмом?

Onuka: Ну, звісно. Я з самого початку хотіла, щоб всі мої музиканти були дівчата: і на барабанах, і на семплерах у мене грають дівчата. У музичному світі вважається, що дівчата не вміють грати, а якщо брати електроніку, то це взагалі неможливо. Ми зараз доводимо, що проти течії можна пливти, стереотипи — руйнувати, а три тендітні дівчини можуть на сцені утворювати потужну електроніку.

А бандурист — все равно парень.

Onuka: Це правда, він наша людина-талісман. В нього нереальне почуття гумору. Він розповідав, що соромиться знайомитися з дівчатами, — ніколи не каже, що вчиться в консі. Тому що друге питання завжди: на чому ти граєш?

Соломия: Це також стереотипи: мені соромно, що це бандура, бо це немодно. Ми це змінюємо.

Некоторое время назад казалось, что все украинские артисты должны быть космополитами. Важнее всего был фирменный саунд. Вот наши Depeche Mode, вот наша Бьорк и так далее.

Onuka: Ненавиджу, коли кажуть "оце фірма". Хоча в електронній музиці трошки по-іншому все розвивається. Вона виникла все ж таки в Англії, і все, що відбувалося з нею в Україні або в Росії, — це точно вторинно, третинно і так далі. По-особливому звучати було неможливо, це не вдалося нікому. Ми завжди відставали на 10—15 років.

Наташа: Це як з футболом.

Onuka: А 2015 рік відкрив для мене дуже багатьох нових музикантів: Софі Віллі, Morphom. Я слухаю їх і дивуюся. Один на іншого не схожий. Хоча заправляє знову ж таки Британія. Наприклад, у багатьох артистів прослідковується той настрій, який народили The хх.

Руслана: Ми працюємо за принципом "свого не цурайся і у чужого навчайся". Ми використовуємо своє, слухаємо багато музики, дивимось багато кіно.

Соломия: Дещо крадемо несвідомо.

Наташа: А дещо — свідомо.

В России вам сейчас сложнее выступать?

Таня: Ми вже там перестали виступати. Тому що було дуже складно в останні рази.

Руслана: З одного боку, було дуже добре, тому що прийшла публіка, яка прагнула свободи, волі...

Наташа: З прапорами українськими!

Руслана: Але сам факт перетину цього кордону, і взагалі вся атмосфера... Ми вже давно не любимо їздити в Росію, тому що там все напружено. Ми це вільно відпустили і не сумуємо за цим.

Onuka: У нас мав бути тур, але я його відмінила. Я вагалася нереально, не спала кілька ночей. З одного боку, це тупість — не їхати, тому що там чекає багато людей, але аргументи "проти" перемогли.

Сейчас осуждают группу "Пятница", которая поехала в Россию на гастроли.

Onuka: Обсирають всіх.

Таня: В какой-то степени "Пятницу" можно понять — они вроде как берут на себя миротворческую миссию, типа помирить и этих, и тех. На самом деле, мы пытались очень по-честному предложить эту идею год назад, когда выступали в "Гоголь-центре".

Соломия: Ми називали свої гастролі "Мирна граната".

Таня: Потом мы выступали на фестивале "Стереолето" в Питере. Как говорила Руся, к нам действительно пришла прекрасная продвинутая просветленная молодая публика — собственно, она и есть оппозиция современному режиму в России. Но в какой-то момент мы поняли, что наша миссия нереальная, что мы только играем в миротворцев. Ситуация слишком далеко зашла. Война, которую начала Россия на украинской земле, где убивает украинских людей, — она должна ее прекратить. Они должны исцелить себя сами. Они очень страшно отравлены внутри.

Они должны сами захотеть вылечиться.

Таня: После того как они сами захотят вылечиться, с ними можно будет вести какой-то диалог. А пока это невозможно. Поэтому лично мне, при всей любви к группе "Пятница", не нравится, что они воссоединились, сыграли концерт в Киеве и сразу поехали в Москву. Это игра в мирную миссию.

Соломия: Взагалі, позицію людей, які кажуть "Я за мир", — я її до кінця не розумію.

Такое впечатление, что мы все за войну. А может ли сегодня артист заниматься исключительно искусством? Не комментировать политические события, никак их не оценивать?

Onuka: Все одно у людини є якась думка. Нейтралітет зберігати дуже складно. Якщо ти відмовчуєшся, то ти або соромишся...

Соломия: Або ти ватнік.

Onuka: Я не розумію, як можна, живучи в Україні, підтримувати країну, в якій ти не живеш. Це нонсенс. Але весь час до чогось закликати і кричати про те, що ти патріот, — для мене ще гірше, ніж відмовчуватись. Безкінечні пости в фейсбуці — нудить вже вiд цього. Для мене патріотизм — інтимне почуття.

Чтобы переключиться с такой серьезной темы, я скажу, что и Onuka, и Dakh Daughters запросто могли бы быть персонажами сериала "Игра престолов".

Наташа: Що ж ви всі з цією "Игрой престолов"!

Таня: Я фанат!

Соломия: Я не бачила жодної серії.

Dakh Daughters явно откуда-то с юга, а Onuka — северная королевишна.

Таня: Мы типа были бы Ланнистерами?

Соломия: Это узкопрофильно и непрофессионально — говорить о том, чего мы не смотрели!

Таня: Нет, мы скорее матери драконов!

Соломия: Девочки, матери драконов — это самое крутое!

Таня: В сериале вся драма в том, что есть всего один железный трон, за который они все сражаются. А мы пропагандируем новое общество, в котором не нужно мочить друг друга, чтобы занять лобное место. Этим раньше все занимались. А мы радуемся, что есть мы, есть Onuka. По моему нескромному мнению, это самые интересные явления в украинской музыкальной культуре сейчас. Мы радуемся этому, мы хотим, чтобы нас было больше.

Наташа: Мы все время беременеем!

Руслана: Треба ще три Onuka, ще три Dakh Daughters!

Таня: Ми хочемо, щоб нас було більше — красивих вільних людей. А орки — вони самі по собі, вони будуть завжди.

 

Читайте также: Художник Александр Ройтбурд разговаривает с писателем Владимиром "Адольфычем" Нестеренко.