Поиск

Світська левиця та героїня шпигунського роману: Розповідаємо про жінок Музею Ханенків

Світська левиця та героїня шпигунського роману: Розповідаємо про жінок Музею Ханенків

Експертний погляд

Текст: Buro 24/7


Дослідниці про жінок, що творили музей

Життя кожної із цих дослідниць може слугувати натхненням для сценаристів. "Світська левиця" Варвара Ханенко, що подарувала колекцію всього свого життя і власний будинок українцям. Марія Вязьмітіна  дівчина дворянського походження із жагою до знань у Радянському Союзі, коли практично все проти тебе. Таїсія Жаспар  майже героїня шпигунського роману із КДБ на хвості та багатотомною справою-формуляром, заведеною на неї. Фані Штітельман  археологиня, яка попри тиск суспільства та антисемітизм змогла займатися науковою діяльністю.

Світська левиця та героїня шпигунського роману: Розповідаємо про жінок Музею Ханенків (фото 1)

Згідно зі статистикою ООН, тільки 30% науковців світу  жінки. З огляду ж на музейну сферу України здається, що більшість науковців — саме жінки. Проте так було не завжди. Незважаючи на проблеми гендерної дискримінації та відсутність визнання в науковому співтоваристві, ці дослідниці зробили суттєвий внесок у науку та зберегли культурну спадщину для наступних поколінь.

Історії життя, що тісно переплетені з їхніми науковими доробками, шануються та досліджуються у Музеї Ханенків. Спеціально для BURO. сучасні дослідниці розповідають про корифейок музейної справи.

 

Світська левиця та героїня шпигунського роману: Розповідаємо про жінок Музею Ханенків (фото 2)

Ганна Рудик

Заступниця директора з освіти та комунікації,
експертка з мистецтва ісламу

Для мене особисто Варвара Ханенко і Марія Вязьмітіна  ключові рольові моделі. І не лише в царині фаху, а загалом у житті. Жінки-лідерки, сильні духом і м'які серцем. Інтелектуалки.

Георгій Лукомський був приголомшений, коли 66-річна Варвара Ханенко у 1919 році виповідала йому в найменших подробицях історію кожнісінького твору свого енциклопедичного зібрання.

А Марія Вязьмітіна, поліглотеса, яка за неповні 4 роки в музеї, між азійськими експедиціями, опрацювала такий обсяг знання на різних мовах, що змогла створити валідний науковий каталог і нову експозицію.

Невідомо, чи перетиналися вони у житті, бодай мимоходом. Та в них обох було спільне дуже потужне джерело захвату і завзяття  твори старого мистецтва. І це те джерело, яке дарує мені дорогоцінний зв'язок з ними обома.

 

Світська левиця та героїня шпигунського роману: Розповідаємо про жінок Музею Ханенків (фото 3)

Варвара Ханенко

Фундаторка музею, колекціонерка, благодійниця та музейниця

"Стремління до громадської користі" таким було родове гасло Терещенків. Варвара, найстарша дочка в родині, отримала традиційну домашню освіту, читала і писала французькою мовою. Після заміжжя в 1947 році з молодим юристом Богданом Ханенком вона розділила його захоплення мистецтвом та мрію мати власну художню колекцію. Багато подорожуючи разом з чоловіком країнами Європи, Варвара Ханенко вивчала давнє, класичне європейське та азійське мистецтво. Її улюбленцями стають італійський живопис та майоліка, а пізніше – старі ікони.

А також українське народне мистецтво. В родинному маєтку Оленівка на Київщині Варвара заснувала на початку 20 століття школу-майстерню українського ткацтва та вибійки. Майстринь навчав визнаний митець Василь Кричевський. Вона прагнула зберегти та осучаснити народну традицію та досягла в цьому успіху. Оленівські вибійки та килими отримують нагороди на виставках, вони продаються у відкритій Варварою крамниці в самому Лондоні.

Постійно турбуватися, змінювати на краще, відповідати за інших  її життєва потреба, успадкована, терещенківська. В маєтках Ханенків на Київщині та Поділлі Варвара, що не рік, відкриває нові школи та амбулаторії, фундує храми, організує культурне життя  відкриває народний театр в селі Могильному на Поділлі.

В цей же час дбає про Богдана, якого, щоразу раптово, збиває з ніг підступна хвороба. Варвара його права рука в усьому: листуванні щодо колекції, організації київських та міжнародних культурних подій. Коли навесні 1917 року помирає Богдан Ханенко, Варварі  64 роки. Вона лишається одноосібною власницею безцінного, енциклопедичного за своїм складом зібрання мистецтва та старожитностей, а також  розкішного артистичного особняку в центрі Києва. Її завдання ясне: створити і подарувати місту музей історії світового мистецтва.

У наступні кілька буремних років російсько-української війни Варвара Ханенко двічі мала шанс безпечно виїхати з України до спокійної Європи та вивезти колекцію. Та вона не скористалася цим. Натомість, зробила інше: в грудні 1917 року зуміла перевезти з Петрограду до Києва "серце" колекції  італійський, іспанський, голландський живопис, давню китайську скульптуру та середньовічну перську мініатюру. А в грудні 1918 року надіслала до Української академії наук офіційну заяву про дарування зібрання і дому на Терещенківській. Бо смисл її життя був саме в тому, щоб створити музей тут, у Києві. Це була місія, яку заповів їй перед смертю Богдан, та яку на неї поклала та неймовірна культурна епоха, людиною якої вона була. Ідеалістка, палка шанувальниця ікони Варвара Ханенко обрала місію.

Попри всі утиски і досади більшовизму і радянщини, вона створила музей та довіку залишалася його патронесою: добирала науковців, планувала експозиції, запросила директором Миколу Макаренка, очолювала Комітет музею. У ті останні роки життя її дух підтримували близькі люди: українські академіки і музейники, сестра Марія та вірні слуги  Дуняша, Франц і Григорій. Варвара Ханенко померла 22 травня 1922 року у Києві. Вона похована поряд з чоловіком на цвинтарі Видубицького монастиря.

 

Світська левиця та героїня шпигунського роману: Розповідаємо про жінок Музею Ханенків (фото 4)

Марія Вязьмітіна

Українська ісламознавиця, корифейка музейної справи

Коли 1926 року 30-річна філологиня і мистецтвознавиця Марія Вязьмітіна подавала заявку на вступ до аспірантури, щойно відкритої при Музеї мистецтв Всеукраїнської академії наук (тодішня назва Музею Ханенків), вона додала копію університетського диплома. Документ багато говорить нам про джерела її подальшої наукової спромоги: окрім повного набору гуманітарних курсів з філософії, психології та літератури, а також спеціальних дисциплін  історії мов та порівняльної граматики, вона успішно заліки з латини, старослов'янської мови, сербської, польської, болгарської, французької та санскриту. Учений секретар музею професор Сергій Гіляров зазначав: "Вязьмітіна володіє практично усіма європейськими мовами, що ставить її в добрі умови для студій над пам'ятками західноєвропейського мистецтва".

Ґрунтовна філологічна освіта Марії Вязьмітіної доповнювалася найвищим на той час вишколом з історії мистецтва. У 1923-1924 роках вона навчалася на мистецтвознавчому відділенні Київського археологічного інституту.

1926 року, попри "неблагонадійне" дворянське походження, Марія Вязьмітіна таки вступила до аспірантури музею. Плани Гілярова зазнали краху: серце молодої вченої повністю перебрало на себе унікальне музейне зібрання мистецтва ісламу. Сьогодні, завдяки архівним студіям, ми знаємо трохи більше про особистий вимір цього вибору. Крізь усе своє життя Марія Вязьмітіна пронесла сильне платонічне почуття до свого вчителя і старшого друга Всеволода Зуммера  видатного сходознавця, дослідника мусульманського мистецтва.

Слідом за Зуммером, упродовж надзвичайно плідних для неї 1927-1929 років Марія Вязьмітіна встигає працювати на два міста: Київ і столичний Харків, досліджуючи мусульманські збірки художніх музеїв. Вона ревно опрацьовує багатотомну й багатомовну ханенківську ісламознавчу бібліотеку та листується з провідними радянськими і закордонними "світилами" науки. Результатом стає перший і досі єдиний каталог колекції "Мистецтво країн ісламу", завершений і виданий Марією Вязьмітіною 1930 року. Водночас, вона створює в музеї першу експозицію мистецтва Близького Сходу. В своїй інтерпретації культури ісламу Вязьмітіна послідовно демонтує європоцентричну рамку: "На експонатах закордонного Сходу можна простежити загальну картину розвитку різних галузей художнього виробництва за добу, коли Схід посідав перше місце у світовій торгівлі і йому належало культурне першенство перед Європою. Володіючи світовими торговельними шляхами, що поєднували Захід з Далеким Сходом, країни ісламу набули економічного добробуту й піднесли на надзвичайну височінь своє художнє виробництво, воно живило й мистецьку продукцію Західної Європи".

Світська левиця та героїня шпигунського роману: Розповідаємо про жінок Музею Ханенків (фото 5)

З документів музейного архіву відомо, що у 1930-1931 роках Марія Вязьмітіна виряджалася в експедиції до Центральної Азії та Кавказу з метою збору матеріалу. Привезені нею до Києва пам'ятки мистецтва мають велику цінність. Серед них  фрагменти мозаїчного оздоблення славетних бухарських будівель 16 століття Медресе Мірі-Араб та Мавзолея Абдул-хана. Колекція центральноазійських калибів  традиційних різьблених дерев'яних штампів для друку по тканині. Елементи традиційного узбецького костюма. Авторські роботи видатних кустарних художників-керамістів Узбекистану того часу.

З 1930 до 1934 року Марія Вязьмітіна завідує музейним відділом мистецтва Сходу. З кожним роком працювати стає все тяжче: політичний контроль за "класовою" подачею матеріалу перетворює наукову роботу музею на абсурд. У 1934 році, внаслідок масштабної спланованої кампанії проти українських сходознавців в музеї закриваються як відділ досліджень Сходу, так і експозиція ісламського мистецтва. Марію Вязьмітіну відсторонюють від роботи та забороняють їй працювати за фахом. Надалі вона присвятить себе іншим царинам культури: бібліотечній справі та археології. І там стане засновницею нових дослідницьких напрямків та підходів, а то й цілих наукових інституцій. Самовидиця майже цілого століття (1896-1994), Марія Вязьмітіна була справжнім старійшиною в науці.

 

Світська левиця та героїня шпигунського роману: Розповідаємо про жінок Музею Ханенків (фото 6)

Марта Логвин

Провідна наукова співробітниця,
експертка з китайського живопису

Я вдячна Таїсії Жаспар за те, що вона лишила в музеї таку дивовижну, складну колекцію китайського живопису. Тут дуже різні твори, які потребують різнобічного вивчення. Це величезне поле роботи, і воно в мене є, в основному, завдяки Жаспар.

 

Світська левиця та героїня шпигунського роману: Розповідаємо про жінок Музею Ханенків (фото 7)

Таїсія Жаспар (Філіпович)

Колекціонерка, меценатка, художниця

Коли Таїсія була дитиною, її родина втекла з Тобольську від більшовиків на північ Китаю, у місто Харбін. Там, попри складне фінансове становище родини, Таїсія почала вчитися малюванню в професійних художників зі свого іммігрантського оточення.

Великі можливості відкрилися, коли 1930 року вона переселилася в Шанхай  місце зустрічі культур Європи та Азії, визначний фінансовий осередок всього Азійсько-Тихоокеанського регіону. Мистецькі вечори, доброчинні акції європейців Шанхаю стали для неї рідним середовищем. Таїсія очолила жіночий притулок "Дім російської жінки" і продовжила вправлятися у різних мистецтвах. Це була не лише талановита і працелюбна художниця. Більше  це була людина, яка швидко вивчала притаманні різним культурам правила "гри з мистецтвом і довкола мистецтва" й органічно долучалася до цієї жвавої складної стихії.

У 1937 році Таїсія одружилася із французьким дипломатом Андре Жаспаром. Разом вони збирали колекцію китайського мистецтва. Описувати і вивчати твори живопису їм допомагає особистий секретар Андре Жаспара  китаєць Ван Бінхвей, який взяв собі європейське ім'я Жозеф Вампінфи. Нам мало відомо про цю особистість, проте можемо точно стверджувати, що пан Вампінфи також вів свою "гру з мистецтвом" та зі своїми європейськими роботодавцями. Мине понад 20 років  і результати саме його експертизи мистецьких творів будуть занотовані в актах прийому радянських культурних установ, коли Таїсія Жаспар даруватиме і продаватиме колекцію китайського живопису Дирекції панорам і виставок при Міністерстві культури СРСР.

Після завершення Другої світової війни подружжя Жаспар переїхало до Франції  і тут Таїсія продовжила відточувати свою художню майстерність у паризькій приватній школі мистецтв Ґранд-Шомьєр. Наприкінці 40-х років Таїсія висловила бажання переїхати в СРСР, і за 5 років отримала дозвіл на в'їзд. Андре Жаспар помер у Франції. Через 3 роки після його смерті, у травні 1959 року, через Дирекцію панорам і виставок при Міністерстві культури СРСР Таїсія Жаспар подарувала Київському музею східного та західного мистецтва (Музею Ханенків) близько 150 сувоїв китайського традиційного живопису з успадкованої колекції. Через півроку вона продала музею ще приблизно стільки ж робіт.

У новій для себе країні Таїсія Жаспар так само активно включилася в мистецьке життя. Її цікавили не лише її власні проєкти  вона консультувала професійних художників, які зверталися до далекосхідної тематики, а згодом з не меншим ентузіазмом організовувала "театральну трупу" з сусідських дітей.

Багатьом художниця запам'яталася як надзвичайно енергійна людина, вимоглива до себе та оточуючих у всьому, що стосувалося художнього смаку. Таїсія Жаспар пішла з життя у Києві 1986 року.

Світська левиця та героїня шпигунського роману: Розповідаємо про жінок Музею Ханенків (фото 8)

 

Світська левиця та героїня шпигунського роману: Розповідаємо про жінок Музею Ханенків (фото 9)

Катерина Чуєва

Генеральна директорка,
експертка з мистецтва Стародавнього світу

Для мене відновлення пам'яті про Фаню Штітельман та її наукові здобутки є однією з пріоритетних тем моєї дослідницької та кураторської роботи. Почалося все власне у 2000-2001 році, коли мені передали на відповідальне зберігання фонд античного мистецтва. Я почала готувати виставку та розбиратися, хто і коли досліджував цю колекцію раніше, шукала публікації та переглядала архівні документи. Архів музею мене вразив. Стало зрозуміло, що більшість матеріалів ніколи не публікувалися, а імена низки дослідників фактично випали з наукового обігу, про внесок цих людей у дослідження та формування, а часом і порятунок музейних колекцій майже ніхто не знав. Тоді ж я вперше почула від старших колег про те, що проблеми Фані Мойсеївни в музеї були нібито пов'язані, не рахуючи "п'ятої графи", з її "складним характером". Це мене остаточно заінтригувало  що ж це за характер, щоб такий вагомий для музею науковий доробок був фактично покладений у шухляду? Адже колеги поза музеєм згадували Фаню Мойсеївну як добру й тиху людину, захоплену своєю справою, і відгукувалися з незмінною повагою!

На жаль, мені не пощастило познайомитися з нею особисто  Фані Штітельман не стало 1992 року. Ми до сьогодні намагаємося розшукати її поховання на Байковому кладовищі в Києві, оскільки точне місце невідоме, знаємо лише номер ділянки. Фаня Мойсеївна народилася в грудні 1913 року (за паспортом  1 січня 1914 року) у Житомирі. На долю людей її покоління припали найтяжчі випробування ХХ століття. Часом думаю, що лиш невідомий щасливий випадок порятував її у 1941 від Бабиного Яру  вона все ж виїхала в евакуацію. Відновлення пам'яті про неї та інших дослідників є не лише нашим моральним обов'язком. Мова також про відновлення інституційної пам'яті музею, а через неї — і суспільної пам'яті, без якої Україна не зможе зрушити далі.

 

Світська левиця та героїня шпигунського роману: Розповідаємо про жінок Музею Ханенків (фото 10)

Фаня Штітельман

Вчена, археологиня, кураторка античної колекції музею

Фаня Мойсеївна Штітельман (1913/1914-1992) була першою кураторкою античної колекції Музею Ханенків. Після Другої Світової війни твори мистецтва Давнього Єгипту, Греції та Риму виділили в окремий фонд, котрим і опікувалася Фаня Штітельман. Вона прийшла до музею 1955 року, вочевидь, сподіваючись знайти прихисток. Дослідниця античних пам'яток, знана за розкопками Ольвії  найбільшого давньогрецького міста на території України та поселень навколо неї. Наприкінці 1940-их  на початку 1950-их років Фаня Штітельман, вочевидь, зіткнулася з проявами антисемітської кампанії в СРСР та зрештою, попри успішний захист кандидатської дисертації, змушена була залишити роботу в Інституті археології УРСР.

Певний час вона вимушено жила і працювала поза Києвом  власне, в Ольвійському заповіднику (Миколаївська область). Після виснажливих років в евакуації, з малим сином, котрий при цьому залишався в Києві, це було понад її можливості.

У нашому музеї, що на 1955 рік носив назву Київського музею західного та східного мистецтва, її спеціалізація  античне мистецтво  одразу визначилася. 16 років Фаня Мойсеївна активно працювала над вивченням колекції та історії її формування, відновлюючи втрачені під час війни відомості щодо походження предметів. Завдяки її зусиллям та контактам в академічному світі колекція також поповнилася десятками нових експонатів, насамперед знахідками археологів з античних пам'яток на території України. Вона уклала також перший науковий каталог античної колекції музею, який так і не був виданий (машинопис, на щастя, зберігся в архіві). Через тиск та неможливість повноцінно займатися науковою роботою за своєю спеціальністю Фаня Штітельман, як, припускаю, і деякі інші науковиці, як-от Людмила Сак, зрештою змушена була залишити музей. Вона звільнилася 1971 року і до 2001 року античний фонд не мав свого куратора.

 

Читайте також: Листування Лесі Українки та Ольги Кобилянської: Між секстингом і платонічними почуттями.

 

Больше