Поиск

Відчепись від себе: Чому не варто відмовлятися від їжі родом із дитинства

Відчепись від себе: Чому не варто відмовлятися від їжі родом із дитинства

Якою є comfort food в Україні

Текст: Buro 24/7


Фото: Кафе-пекарня "Хлебный"

Рахувати калорії — це зайве!

Зараз дедалі популярнішою стає comfort food. У закладах Києва вона є ось такою: горішки зі згущеним молоком, вафельний торт, медовик, какао та канапки з вершковим маслом і джемом. Навіть ресторани, які працювали зі змістами та сенсами, дорогим і статусним fine dining, відчинивши двері на літні майданчики для гостей після скасування карантинних обмежень, запропонували їжу, назву якої у них годі було шукати. Всі вони апелюють до простоти і того, що нині не час для кулінарних експериментів, а нагода насолоджуватись впізнаваними смаками. Наприклад, копенгагенський Noma. Його засновник Рене Редзепі після карантину почав продавати бургери, хоча доти всі записи у заклад були за 7-8 місяців, а вечеря коштувала не менше 400 євро. І багато ресторанів "побігло" його стопами, зокрема і в Україні.

Кафе і ресторани пропонують відвідувачам буденні і звичні страви. Що коїться? Невже маркетингові відділи хаотично шукають рішення сфокусуватись на comfort food — їжі, яка покликана переконати нас, що, попри всі зміни, світ тримається, і таки у ньому є місце звичним смакам як довічним цінностям. Чим насправді є comfort food, та чи можемо ми сподіватися на переваги цієї їжі у період кризи?

Відчепись від себе: Чому не варто відмовлятися від їжі родом із дитинства (фото 1)

Дозволю собі запропонувати довільний переклад цього англомовного терміну — затишна їжа. Прийнято вважати, що затишну їжу люди вживають у дорослому віці (свідомо чи підсвідомо) у моменти розчарувань, страху, суму. Переважно це солодка чи достатньо калорійна їжа, вживання якої занурює нас у світ дитинства. Перелік смаків і страв відрізняється у різних країнах. Для кожного регіону, періоду, спільноти чи релігійної громади затишна їжа — це певний арсенал смаків, структур, страв, які викликають стійкі емоції чи асоціації.

Почувши ідеальну історію про смак дитинства та їжу, яка здатна заспокоїти і подарувати відчуття комфорту, знайдеться чимало охочих вхопитись нехай і за тимчасовий, але острівок стабільності. Навіть якщо мова йде лише про смак. Проте чи дійсно затишна їжа може гарантувати стовідсоткове попадання у ціль? Адже смак дитинства — у кожного свій.

Розмірковуючи про це, я пригадую свої гастрономічні хвилювання у дитячому садку, які призвели до того, що досі не можу пити какао. Холодне какао із плівкою, випите під металевий голос виховательки: "Ніхто нікуди не піде, доки не доп'є какао", — досі не дозволяє мені полюбити цей напій. У моєму дорослому житті є какао, яке я готую доньці, — густе, запашне, з ніжним смаком та насиченим кольором. Однак мені все одно здається, якщо зроблю хоч кілька ковтків, а потім зазирну до чашки — побачу там ту сіро-прозору рідину з плівками, від якої тхне брудними кухонними ганчірками. А також мене переслідує засуджуючий погляд виховательки, який наче промовляє: "Пий до кінця, а вдома будеш вибрикувати".

У пострадянських людей взагалі цікавий гастрономічний досвід, а відтак і почуття затишної їжі. Насмілюсь припустити, що цей досвід дозволяє підважити усталені принципи comfort food. Кулінарне минуле різних поколінь нагадує клаптикову ковдру, зшиту з недопасованих і різних за розміром і структурою шматків.

Гастрономічне минуле громадян нашої країни багатовимірне. Чимало українців пригадають полуницю зі сметаною і цукром, коржики, поштрикані виделкою, горішки зі згущеним молоком, запечену шинку з хлібом — усе те, що ми їли в дитинстві, сидячи на балконі чи на ґанку в селі, примружившись від сонця. В момент поїдання чогось смачного, коли світ затишний, а ви впевнені, що у майбутньому станете зіркою футболу або кіно, ваш мозок нещадно міксував фізичну реакцію на смак і мислиннєву діяльність. Це мало би назавжди укорінити відчуття "поїдання полуниць із цукром і сметаною" дорівнює блаженство.

З іншого боку, покоління середини 90-х пригадає рідке картопляне пюре, обвітрені шматки м'яса, пересмажені котлети, грудку вермішелі і компот. Це зворотний бік гастрономічного досвіду покоління, яке виросло якихось 20-30 років тому.

Відчепись від себе: Чому не варто відмовлятися від їжі родом із дитинства (фото 2)

Це все змушує замислитись, на чому саме засноване розуміння певних страв та смаків, які зібрані у поняття затишної їжі? Чи справді горішки зі згущеним молоком, вафельний торт або курячий бульйон дарують відчуття "як у мами на ручках"? А можливо, ми просто хочемо вірити у це, підкріплюючи сподівання гастрономічними образами із книг, і налаштовуємо себе на безпрограшний варіант комфортної їжі? Чи не перебільшуємо ми віру у якусь страву, тому що нас вчать любити її?

Чи може затишна їжа бути порятунком та безпрограшним варіантом, особливо у період кризи? З цього приводу цікавими є результати американських досліджень у сфері comfort food. У статті йдеться про те, чи справді їжа дитинства має на нас такий потужний вплив, як прийнято вважати у гастросередовищі.

Відчепись від себе: Чому не варто відмовлятися від їжі родом із дитинства (фото 3)

Однак мені здалась особливо цікавою теза, у якій йдеться, що у час змін ми швидше готові обирати нові смаки. Якщо ми змінюємо роботу, місце проживання або стиль життя, то чому ж тоді не спробувати й нові гастрономічні переживання? Знайомий смак схожий на відчуття стабільності й не має нічого спільного з бурхливим життям тут і зараз. Нехай я не в змозі змінити світ навколо себе, принаймні зможу змінити смак і бодай на мить отримати новий досвід, який допоможе формувати себе у новій кулінарній традиції, подалі від смакових спогадів, коли я була вразливою і беззахисною. Нинішній світ вимагає від мене нових рішень та поведінки... Чому ж не спробувати щось нове? Нехай це буде лише смаковий досвід, але маленький крок до нової себе.

Наступного разу, коли будете обирати, що приготувати на обід, чи замовляти доставку з ресторану, поміркуйте про те, чи чутливість до якогось смаку або ж продукту є вашою. Може, вона навіяна навколишнім середовищем? Якою би не була відповідь, вона лише увиразнить одну важливу річ: ми, люди, здатні перетворювати навіть таку базову потребу життєдіяльності організму, як насичення, на культурний конструкт — різноманітний і багатошаровий. Тому я все ж таки спробую приготувати дві чашки какао та випити їх із донькою у літньому саду.

 

Читайте також:

"Netflix багато втрачає!" шеф-кухарка Оля Геркулес про українську кухню.

Молодой повар: Смотрим кулинарный аккаунт.

Оставьте комментарий

Больше