Это любовь: Где в Украине лучше всего

По просьбе Buro 24/7 страшно занятые люди называют свои любимые места в стране.

Максим Щербина

журналист, уличный фотограф

Если бы "Укрзалізниця" стала "Укртелепортом", то это был бы суровый челендж для персонала компании. Только начал презентовать возможности первобытного сервиса в атмосфере копчено-куриной духоты – а тут уже оп, и конечная. Вернее, начальная, ибо на часах самое что ни на есть раннее утро.

И в моем случае начальная остановка называлась бы эспрессо-бар Giusti, что в Запорожье. И дело тут не в локальном патриотизме. И даже не в том, что по первой я бы с опаской относился к украинским телепортам (в тендерах на возведение которых еще надо будет разобраться) и перемещался бы куда поближе. Просто с недавних пор Запорожье – это не только Хортица, казаки, конструктивизм, экологическая катастрофа. С недавних пор Запорожье – это еще и кофе Isla. А эспрессо-бар Giusti – как раз малая родина этого самого кофе. Не знаю, что сказал бы патентованный бариста, но я бы сказал, что это кофе как под меня сшит. 

Обед – в Vegano Hooligano. В Одессе или в Киеве – неважно. У нас же тут Укртелепорт. А там –  только фалафель, только тартар.   

Поскольку географический максимум, который можно выжать из такого воображаемо-кулинарного трипа – это Львов, то там и отужинаем. Форелью с миндальными хлопьями в пивной ресторации "Кумпель". В меню это чудо значится как "Пструг, смажений на ронделі". У меня во Львове живет близкий друг. Но если быть откровенным, то я не знаю, за кем скучаю больше – за ним или за этой форелью. 

А на дижестив чудо-транспорт отправил бы меня прямиком в "Синю пляшку". Потому что так происходит всегда, когда я оказываюсь в районе Львова. Наливки этого заведения приворотны, а атмосфера после каждого нового посещения будто бы впитывает частичку тебя. Главное – не остаться там полностью.

Аксена Крикун

бизнес-аналитик

Розпочинала би я ранок (з друзями, рідними чи навіть на діловій зустрічі у Львові) у "Ресторації Бачевських". Тут неймовірно смачно і суперзатишно. Якщо сісти на вулиці із правильним ракурсом – буде неймовірний вигляд на Ратушу і Ринкову площу. Якщо ж не у Львові, тоді взяти бутерброди, фотоапарат, встати рано і піднятись на підйомнику до колиби в Пилипцях: з неї відкривається неймовірний вигляд на гори, а ще там приємна музика і дуже хороша масала та глінтвейн.

Потім я би телепортувалась в Одесу – на причал: читати книгу, дивитись на яхти і грітись під сонцем. Якби тут був десь вайфай – можна і попрацювати!

Обід теж в Одесі – ніколи не була у "Дачі", але багато про неї чула. Пообідавши тут, можна телепортуватись до Києва, щоб піти на пару ділових зустрічей і гуляючи вулицями Подола чи Андріївським узвозом, вирішувати питання. Звичайно, спинитись і сфотографуватись біля київських муралів.

Вечеря – обов’язково десь на даху, і тут неважливо, чи буде це один із закинутих будинків на Льва Толстого, чи офіс інкубатора "1991" на Жилянській. Головне – щоби вигляд на дахи Києва, які надихають. Ну а пізно ввечері хочеться піти в Одеський або Львівський театр опери та балету, щоб завершити день порцією прекрасного.

Ярослава Гресь

Основательница Gres Todorchuk PR

Я начала бы этот день в Одессе. Зашла бы в "Тавернетту", потом заглянула бы на шопинг к Тане Бурде в Invogue, обняла бы обязательно Мишу Реву и его прекрасную жену Таню, прогулялась по побережью. Подышала свежим морским воздухом. И самое главное, перестроилась бы эмоционально, потому что Одесса очень расслабленная. У меня такое чувство, что одесситы всегда немножко счастливее и довольнее, чем киевляне. И в сумасшедшей спешке они все равно стараются найти время для шутки и вкусной еды. 

Обед прекрасно провести во Львове. Я не знаток львовских культовых заведений, для меня это прежде всего, атмосфера: окрестности старой Армянской церкви, Доминиканского собора, опера, постоянный запах шоколада, перезвон колокольчиков и, конечно, красивейший громкий, сочный язык. Во Львове чувствуешь, что все не зря. Люди, которые там живут, настолько влюблены в Украину и украинское, уверены в будущем, что и ты настраиваешься на лучшее. Во Львове всегда знают, что будет завтра: завтра будет Львов. Он будет стоять на этом месте еще тысячу лет, потому что львовяне по-хорошему больны своим городом.

Позже я бы хотела очутиться в Мариуполе. Для меня это город-открытие 2016 года: это наш последний редут, наш главный кордон. Мы открывали в Мариуполе проект "Ті, що вражають", и я бы очень хотела снова пережить те эмоции. Такой несгибаемой веры, такой силы духа и спокойствия, как у мариупольцев, я больше не чувствовала нигде. В этом городе все становится на свои места – ты за считанные часы осознаешь, что делаешь в жизни не так, расставляешь заново приоритеты, понимаешь, на что стоит тратить время, а чему сказать твердое "нет". В Мариуполе живут сегодняшним днем, потому что никто не знает, каким будет завтра. И в этом "сегодня" они изо всех сил стараются быть счастливыми.

На закате я точно хотела бы оказаться на въезде в городок Косив в Ивано-Франковской области. Телепортировалась бы ближе к Подгорцам и проехала по красивейшим местам до самого склона горы, где красно-зеленые деревья стоят стройной стеной, и над ними висит как будто нарисованное солнце. Ты стоишь, вдыхаешь густой влажный воздух, считаешь оттенки красного, зеленого, желтого, смотришь, как туман съедает вначале солнце, потом гору, а потом и тебя. Ты понимаешь, что тебе повезло. Ведь ты живешь в самой красивой стране на свете.

Павло Нечитайло

музыкант, радиоведущий, археолог

Я б обов'язково відвідав Ізмаїл – просто для галочки, я там ніколи не був. Хочеться побачити, що залишилося від тамтешньої фортеці, відчути атмосферу вулиць, підслухати розмови перехожих. Досі у мене ніяк не виходило відвідати знамениті скельні пам'ятки Карпат і Прикарпаття – Бубнище, Розгірче, Сколе. То чому б не скористатися телепортом. 

Наступний пункт – Асканія Нова. Начуване, начитане місце, але хотілося б там зафіксуватися і поспостерігати за бізонами чи дикими конями. Згодом перепочив би у львівському "Куполі" – там залишився стиль квартири ХІХ століття, і рибу подають на срібній тарелі. Ну і як без Одеси – там завжди цікаво, і їжа найсмачніша.

А ще б обов'язково відвідав бузькі пороги біля Первомайську: звідти мій батько, а ще там найпрозоріша в Україні вода. Завершив би я день у Чигирині. Це козацьке серце, і там можна випалити люльку на бастіоні Дорошенка, подумати, подивитись в далечінь. 

Альбина Ялоза

художница

С утра я бы с удовольствием проснулась в Санжейке Одесской области. Это мой рай на Земле. Позавтракать перенесусь в киевскую пироговую "Николай" – там подают чудесные пироги со шпинатом. После я бы телепортировалась в Чернигов. Уселась бы на пушку, откуда открывается прекрасный вид. Пообедаю я во Львовской хинкальной. 

Но за полдня, вдоволь насмотревшись на людей, я бы с удовольствием перенеслась в карпатские горы, чтобы спокойно помедитировать.

Александр Михед

писатель, куратор

Ранок починається повільно. Ніби зі страхом розгубити нічний спокій.

Ранок починається чорним чаєм і затишною кухнею, обклеєною дитячими шпалерами.

Ідеальний ранок починається за столом із ручкою, записником і старим незручним стільцем, від якого вже дуже скоро почне боліти спина. І ти розумієш, що треба поспішати. Бо час лімітовано. І за щастя писання платиш свою ціну – біль.

Відкривається "Укртелепорт" і опиняєшся на Площі ринок у Львові. На тебе відразу ж натикаються туристи і думають, що ти черговий вуличний маг і шарлатан. А ти мимоволі жалкуєш, що так і не купив палицю для селфі. Була б хоч якась зброя для самозахисту. 

Сніданок. Англійський. По-львівськи.

Відкривається "Укртелепорт" – і виходиш на пляжі в Одесі. Вітер сильний, здається, чайкам потрібні якорі, щоби їх не знесло. На пляжі закохана пара, яка соромиться цілуватися, бо ще не встигли почистити зуби. Перша спільна ніч, забута вдома зубна щітка. А ще далі двійко місцевих пиячків меланхолійно годують чайок. Ті схоплюють шматки вчорашнього батону на льоту. І пиячки думають, що люблять звірів більше за людей. І птахів, звісно, теж.

Відкривається "Укртелепорт" – і в кафешці на Кобилянській у Чернівцях відкриваєш месенджери й поштові скриньки. Дитячі спогади про літа, проведені у цьому місті, змушують вийти з мережі і піти на прогулянку Проспектом.

Відкривається "Укртелепорт" – і замовляєш обід у ресторані "Хряк" у Чернігові. Це місто ти не любиш і тому концентруєшся на смачній їжі.

Роздумуючи над наступним місцем призначення, розумієш, що направду телепорт – це не інструмент для спрощення ділового спілкування, а радше  ностальгійна хвиля, яку використовуєш для мандрівок спогадами. Місцями, в яких було добре.

Відкривається "Укртелепорт" – і поспішаєш на єдину сьогоднішню зустріч: майстерні харківських художників у Пушкінському провулку. Згусток лабіринтів і закапелків, де кожні двері ведуть в інші виміри. Куди навіть "Укртелепорт" не зможе доставити тіло мандрівника.

Відкривається "Укртелепорт" – і виходиш у Санжарах у Полтавській області. Непоміченим сідаєш за стіл місцевого санаторію і вечеряєш дієтичною ковбасою і олів’є. Прислухаєшся до розмов місцевих пацієнтів. Путівки звели їхні долі на кілька днів. І кожна черга, кожна спільна трапеза – лише чергова спроба розповісти про своє життя. 

І в момент, коли намагаєшся візуалізувати призабутий наступний пункт призначення (Корзо в Ужгороді), "Укртелепорт" дає збій. Як і будь-яка інша державна служба, впроваджена на відкатах і розпилах. І держава вже не питає, куди громадянин хоче потрапити наступного разу. Ні.

Відкривається телепорт – і державний апарат рве тіло сина України на шматки. На 24 шматки. І ще один. Щоби кожна область окропилася кров’ю і плоттю. Всеукраїнський тур ще гарячих несвятих мощей.

І стомлене близькозоре око падає на нудистський пляж в Кацівелі в Криму.

Захід сонця відбивається в райдужці, що гасне.

Подготовил Евгений Гриценко

Читайте также: Где в Украине лучше всего. Часть первая.