Bookchallenge_ua: Арабська богема та анонімні алкоголіки

За минулі два тижні я дуже вибилася з графіку читання. Замість запланованих 10 книг я прочитала 6, щоправда тиждень провела плече до плеча з чотирма письменниками — якби це можна було зарахувати за 4 книги, все склалося би ідеально.

Але не можна зарахувати щось за те, чим воно не є — це перший висновок з другого та третього тижня #bookchallenge_ua.

В мене вирвалися з м’ясом шлейки красивого міського рюкзака, і так я зробила другий висновок: не можна обманювати себе і брати з собою книгу, коли знаєш, що не читатимеш.

Тепер я сиджу на терасі в готелі коло моря. Море знаходиться під горою, на якій розташована держава Сан-Маріно, — перед тим як завтра її побачу, я дуже хотіла дізнатися, скільки там видають книг, скільки читають і скільки пишуть, і побудувати на цьому колонку, але замість того пішла давати Вікіпедії 2 євро, бо вони фандрейзять на розвиток. Третій висновок: Вікіпедію я все ще читаю частіше, ніж книги (висновок 3.1: дайте їм грошей!).

Минулий тиждень я провела у літературно-дипломатичному турі, організованому корпорацією Meridian Czernowitz. Ми з Сергієм Жаданом, Іреною Карпою, Юрієм Андруховичем та Ігорем Померанцевим виступали в європейських столицях, читали лекції в університетах, брали участь у публічних дискусіях — представляли Україну як культурну розвинену державу.

В місті Мец українець, котрий народився уже там, у сім’ї емігрантів, з розпачем питав нас, як же припинити корупцію: пройшло ж уже два роки після Майдану, він такий розчарований — ми не знали, що йому сказати. У Брюсселі я між роздаванням автографів писала довгі списки з назвами гуртів, книг, додатків для планшета, вистав і п’єс — люди, котрі там живуть, дуже хотіли українського якісного продукту. В Парижі я дізналася, що всі студенти-першокурсники відділення української мови та літератури в Institut national des langues et civilisations orientales цього року французи, без українського походження, без прив’язки до України, тобто їм просто цікаво, тобто ми — популярна і модна тема (неясно, як вони зароблятимуть з такою спеціалізацією, але то дрібниці).

За цей час я також бачила верблюда в Булонському лісі і в восьмий раз фільм "Лабіринт Фавна", їла устриць, жаб, равликів та українські вареники, зустрічала конструктивних і дієвих українців, що напостійно мешкають в Європі, запізналася з лідером бельгійського панк-гурту "Голос рака" (скажіть це вголос!) і намагалася читати.

"Майдан Тахрір" Наталі Гуменюк я читала найдовше (потім Наталя написала мені, що, проглядаючи мій пост про її книгу, не розібралася, що до чого з нашим букчеленджем, і подумала, що челендж у тому, як важко читати її книгу). Це дуже якісний репортерський погляд на життя в арабських країнах після низки революцій та воєн останніх років — погляд з фокусом саме на нашому поколінні, поколінні, яке було рушієм цих революцій і воєн або ж на них виросло. Там зовсім немає упередженості, є багато різних людських історій, і багато цитат з сучасного арабського репу.

Взагалі — стрітартисти, репери, хакери, блогери та інші гіки дуже впали в око авторці, про них вона розповідає чимало, на них покладає великі надії. Більшість з таких її персонажів живуть або жили колись в Європі та США, дуже популярні в своїх колах, не мають проблем з грішми і часто не мусять заробляти (специфіка життя в арабських країнах — якщо ти з хорошої сім’ї, працювати тобі, як правило, не треба), але все одно переймаються свободою слова, корупцією, релігійним екстремізмом, крайньою бідністю і неможливістю змін — хоча в них якраз могло б бути нормальне життя, якби вони прийняли нав’язувані їм правила.

Трошки витверезило від зачудованості такою арабською богемою, коли в поїзді Париж — Люксембург Карпа сказала: "Якось в Стокгольмі я бачила дует дівчат-реперок з Палестини. Таке гівно, що музика, що текст — знаєш, як ота емсі Анюта з треком "Янукович молодец". Але їх всюди запрошують, всі їх дуже святкують — бо вони з Палестини, і в арабському світі вони дуже популярні, бо вони соціальні й проти Ізраїлю, розумієш?". Висновок четвертий, отже: політична і соціальна кон’юнктура в мистецтві гівна варта.

На відкритих дискусіях в Європі нас, до речі, багато запитували, коли почнеться поток книг про війну і Майдан і які вони будуть. Зловтішно так запитували, з другим дном. Про себе я вирішила, що про це уже пишуть і обов’язково напишуть не тільки кон’юнктурно (такого вже багато), але і добре, якісно, боляче і чесно.

Зараз про війну і ситуацію в країні так пише Жадан — спочатку в подорожі я читала його книгу "Життя Марії", бо цих книг було багато в організаторів. Потім я перечитала за вечір його "Месопотамію" — бо за неї Жадан минулого тижня отримав престижну премію "Ангелус". Думаю, я виконала норму з Жадана на рік, тому що, якщо багато читати таких книг, можна випадково навчитися "відрізняти промислових риб від отруйних, тіні крейсерів від тіней кашалотів, розуміти листи з кишень нагрудних у знайдених серед рифів африканських пілотів" (так в книжці і написано, ага) та інших чудес.

Потім друг з Люксембургу показав мені відео з прийому в українському посольстві однієї європейської країни — там юнак у джинсах і туфлях у мікрофон співає під плюс "Червону руту" в пришвидшеному темпі і гості танцюють в колі, а посередині — парами, викидаючи ноги, і їх ще заносить, як на весіллі в смт Козятин (вибачте, хто з Козятина, там круто і річка, і гриби ростуть, просто я бачила там таке весілля). А на стінах висять картини — портрети постраждалих солдатів, і картини погані, і вони прямо під ними оцю "Червону руту". Після того, щоби швидко нагадати собі, що є ще і інша Україна, крім "Червоної рути" і адових пергідрольних тьоть в бльосточках при посольствах, я читала "40 сонетів і гербарій" Петра Мідянки. Допомогло.

Ще одна книга, про котру встигаю розповісти в колонці, — "Бог ніколи не моргає" Регіни Бретт. Дотепер про Регіну Бретт я знала рівно те, що вона — автор моєї улюбленої цитати "Виходьте гуляти щодня — чудеса чекають на вас повсюди". У її книзі багато порад про те, як жити, вірити в Бога, знайти себе, не померти від раку, — більшість із цих порад грунтуються на тривалому членстві в товаристві анонімних алкоголіків.

Це якась пошесть серед американських письменників, які вчать людей жити або писати, — вони всі вихідці з цього товариства (попередня мотиваційно-настановча книга, яка потрапила мені в руки, — "Пташка за пташкою" Енн Ламотт. На перший погляд вона була про те, як писати, а насправді — як знайти себе за допомогою товариства анонімних алкоголіків).

З Регіною Бретт я прилетіла в Рим і подорожую по Італії, і поки що щодня опиняюся в новому місті, і жодного разу — в тих містах, в яких планувала. В мене немає інтернету, я не знаю італійської, тут всі водять як психи і дуже погане обслуговування, і вся книжка Бретт про покору — про те, як відкрити своє серце і впустити плин подій в себе і своє життя, і тоді течія винесе саме туди, куди слід. По Італії мені їздити ще місяць: якщо ти підкорився і не опираєшся тому, що не так, як ти звик, то Італія така прекрасна — краєвиди, моря, озера, гори, фортеці, їжа, тому мій останній висновок в рамках букчеленджу: іноді можна дозволити собі дослухатися порад з масових мотиваційних книжок помірної художньої цінності, і нічого.