Поиск

Вибір куратора: 5 важливих плакатів на виставці \"Кричати! Кликати! Горіти!\"

Вибір куратора: 5 важливих плакатів на виставці "Кричати! Кликати! Горіти!"

У Довженко-Центрі

Текст: Настя Сидько


Експериментальні пошуки стилю, живописні мотиви і унікальні шрифти

До 27 вересня у Довженко-Центрі триває виставка українських кіноплакатів "Кричати! Кликати! Горіти!", організована спільно з Національною бібліотекою України імені В. І. Вернадського.

Усього на виставці представлено майже 100 рідкісних плакатів, cтворених українськими художниками до наших та іноземних фільмів, які виходили у прокат у 1920-30-х. В експозицію увійшло й кілька афіш авторства Олександра Довженка – він створив їх ще до того, як став режисером світового рівня.

Редакція BURO Ukraine попросила куратора виставки Олександра Телюка обрати 5 найважливіших плакатів у експозиції та розповісти про те, чим вони особливі.

 


1.

"Еспанська танцюристка", Костянтин Болотов


Вибір куратора: 5 важливих плакатів на виставці "Кричати! Кликати! Горіти!" (фото 1)

Це американський німий фільм 1923 року, який був у прокаті ВУФКУ. Головну роль зіграла акторка Пола Негрі. Найцікавіше, що збереглося з українського контексту про цю стрічку, – саме історія цього плакату, який намалював Костянтин Болотов. З цим плакатом він переміг на престижній дизайнерській виставці графіки та книгодрукарства у Лейпцизі.

Загалом, у експозиції нашої виставки представлено ледь не найбільше робіт Болотова. І це не випадково, адже він був найбільш активним діячем в кіноплакатній діяльності, куди він прийшов з живопису. До цього він малював картини, викладав, створював графіку для журналу "Кіно".

Вибір куратора: 5 важливих плакатів на виставці "Кричати! Кликати! Горіти!" (фото 2)

Візуальний стиль Болотова важко описати – він дуже різноманітний. Найкраще його талант проявився саме у кінопостерах.

Після того як Болотов буквально 2,5 роки пропрацював на ВУФКУ, створюючи кіноплакати, він вирішив спробувати свої сили у режисурі і почав знімати фільми. Його досвід співпраці з пресою відчувається у картині з промовистою назвою "Газетярі". На зламі 1930-х Болотова перестали допускати до зйомок ігрових художніх фільмів, і він почав знімати документальні стрічки.

"Еспанська танцюристка" – одна з найцінніших та найважливіших його робіт, хоча дуже відрізняється від решти його плакатів. Здебільшого роботам Болотова властиве тонке використання тла, промальовування сюжету і увага до деталей, а у випадку з "Танцюристкою" – тло залишається недоторканим.

Олександр Довженко теж грався з порожнім тлом, але якщо він вдавався до цього скоріше через свою недосвідченість у плакатному мистецтві, то для Болотова це був абсолютно свідомий крок – очистити все і залишити лише центральну героїню.

Ще у Болотова була така манера – він нумерував усі свої афіші. Тому ми можемо мати уявлення, скільки плакатів було у його доробку (попри те, що збереглася лише частина). На "Еспанській танцюристці" стоїть цифра 34.

 


2.

"В пазурах радвлади", Олександр Довженко


Вибір куратора: 5 важливих плакатів на виставці "Кричати! Кликати! Горіти!" (фото 3)

Ми знаємо Олександра Довженка як режисера, ключову фігуру українського кіно, але починав він як художник, навіть як художник-карикатурист, і друкував свої шаржі та політичну сатиру в газетах того часу. Після навчання у Берліні Довженко якийсь час проводив у Харкові, товаришував з місцевими авангардистами, поетами, художниками. Тоді він заробляв на життя малюванням, але відчував що всі його друзі – Бажан, Яновський – поступово йдуть у кіно. Їх приваблював цей новий авангардний медіум, і Довженко відчував, що його це теж цікавить. Свої карикатури у газетах він підписував як Сашко, а коли почав малювати кіноплакати, то вже підписувався як Довженко.

 

Вибір куратора: 5 важливих плакатів на виставці "Кричати! Кликати! Горіти!" (фото 4)

 

Але його ім'я на той момент ще нікому не було відомим. До свого приходу у режисуру він намалював принаймні 5 афіш для фільмів, які були у виробництві ВУФКУ, і три з них – у нас в експозиції. "В пазурах радвлади" – найбільша з них. Тут цікава робота з портретом та виразний образ, хоча не можемо відкидати той факт, що це карикатура на тогочасне єврейство, – Довженко мав схильність до антисемітизму.

Герой плакату – білий мігрант, який приїхав з радянської більшовицької Росії у Європу у пошуках щастя, але там збанкрутів і мусить їсти цей нещасний шмат хліба. Як і в "Еспанській танцюристці", тло тут залишається непромальованим – це не те щоб свідомий вибір, а просто пошук стилю: Довженко починав як газетний карикатурист, а там достатньо графічного образу і не потрібно думати про тло, можна залишити його чистим. Тому у Довженка немає цієї гри з колажуванням, динамікою та об'ємом.

 


3.

"Джальма", Йосип Кузьковський


Вибір куратора: 5 важливих плакатів на виставці "Кричати! Кликати! Горіти!" (фото 5)
Вибір куратора: 5 важливих плакатів на виставці "Кричати! Кликати! Горіти!" (фото 6)
Вибір куратора: 5 важливих плакатів на виставці "Кричати! Кликати! Горіти!" (фото 7)

Перше, що вражає у цьому плакаті, – колір. Технічні можливості того часу обмежували вибір художника – здебільшого у плакатах використовуються червоний, жовтий і білий. Кузьковський обирає складніший варіант, звертаючись до фіолетового та синього. Ще ця афіша втілює у собі практично усі тенденції тогочасного плакатного мистецтва.

Особливої уваги заслуговує шрифт – тоді не існувало таких канонічних варіантів, які можна було б використовувати, тому художники щоразу створювали свій авторський шрифт. Також у цьому постері помітне детальне і глибоке промальовування дальнього плану. Є центральний образ – крупний план героїні Джальми (акторка Лідія Островська), а окрім нього – монтажна склейка, яка дає загальне уявлення про сюжет фільму. Таким чином тло виконує роль візуального синопсиса.

Вибір куратора: 5 важливих плакатів на виставці "Кричати! Кликати! Горіти!" (фото 8)

Йосип Кузьковський народився у Білорусі, мешкав у Конотопі з мачухою, звідти втік до Києва і вступив до лав Червоної армії, де відчув на собі антисемітські утиски. Зрештою, він і звідти втік, і якийсь час працював у кінотеатрі на Хрещатику (на місці теперішньої КМДА). Пізніше він емігрував з України, жив у Латвії та Узбекистані.

Ще цікава деталь про Кузьковського – його картина про Бабин Яр. Цю трагедію він дуже особисто сприйняв. Єврейська ідентичність, яка завжди була у нього особливо виражена, посилилась. Зараз ця картина висить при вході у парламент Ізраїлю.

 


4.

"Скарамуш", Микола Івасюк


Вибір куратора: 5 важливих плакатів на виставці "Кричати! Кликати! Горіти!" (фото 9)

"Скарамуш" – французька стрічка, популярна пригодницька історія. Микола Івасюк дав цій кіноафіші живописного характеру, надихаючись не лише кадрами фільму, а й вводячи алюзію на картину Ежена Делакруа "Свобода, що веде народ" – натовп на дальньому тлі очолює жінка з прапором Франції.  

Микола Івасюк, який народився на Буковині, – у першу чергу живописець. Він отримав дуже хорошу освіту у Мюнхені та Відні. Його найвідоміше полотно – "В'їзд Богдана Хмельницького до Києва" – представлено у Національному художньому музеї України. Над цією картиною він працював роками і завершив її у 1912-му – задовго до того, як почав створювати кіноафіші.

 

Вибір куратора: 5 важливих плакатів на виставці "Кричати! Кликати! Горіти!" (фото 10)

 

Після революційних подій 1917–1918 років Івасюка переманюють працювати у Радянський Союз. Так його стиль зазнає функціональних трансформацій – він стає художником-оформлювачем.

Фільм "Скарамуш" – приклад того, як взагалі розвивався репертуар ВУФКУ. Переважно це були імпортні фільми – радянські та європейські, а саме українських було мало. Так тривало, доки у 1930-х Сталін не заборонив усі закордонні фільми. 

 


5.

"Ми йдемо"


Вибір куратора: 5 важливих плакатів на виставці "Кричати! Кликати! Горіти!" (фото 11)

У 1920-х афіші створювали переважно художники, які прийшли у кіноплакатне мистецтво з живопису або графіки, ті, у кого була художня освіта, а от в 1930-х ситуація кардинально змінюється. На плакатах цього часу ми не зустрінемо жодного з тих імен. Відбувається злам, і всі люди, які мали якийсь зв'язок з революційними подіями кінця 1910-х років, потрапляли під підозру у співпраці з "білими" чи українськими націоналістами.

Так у кіноплакатному мистецтві з'являється абсолютно нове покоління – але перехід цей штучний, жорсткий і репресивний. Стиль афіш змінився не лише через зміну художників, але й через новий репертуар. Закордонні і розважальні фільми, які цензорами маркувалися як буржуазні, зникли. Перестали навіть знімати жанрове художнє кіно – перевага надавалась агітаційним документальним та освітнім фільмам.  

У плакаті "Ми йдемо" використовуються технічно найзручніші кольори: червоний, жовтий, синій (червоний при цьому відіграє і ідеологічну роль). Основний акцент зроблено на дітях – це те покоління, нові кращі люди, сини революції, на яких покладаються великі сподівання. Сатиричним елементом цієї афіші є образ священника на чорному тлі – атака на релігійність і церкву, священник стає такою собі фігурою ворога, на якому буквально ставиться хрест. 

 

 

Дивіться також:

Интерактивная карта Одессы с местами, где снимали Довженко и Эйзенштейн.

В Японии нашли украинский фильм 1930 года.

Оставьте комментарий

Больше