Поиск

“Радикально інше суспільство”: Що потрібно знати про виставку українського мистецтва у Нью-Йорку

“Радикально інше суспільство”: Що потрібно знати про виставку українського мистецтва у Нью-Йорку

29 робіт українського мистецтва

Текст: Buro 24/7

Розповідає арт-критик Катерина Яковленко

У Нью-Йорку, в маєтку Українського інституту, відкрилась виставка українського відеомистецтва “Радикально інше суспільство” кураторки Лесі Кульчинської. На виставці побувала Катерина Яковленко. Спеціально для BURO. вона розповіла більше про неї.

“Радикально інше суспільство”: Що потрібно знати про виставку українського мистецтва у Нью-Йорку (фото 1)

Думка про майбутнє завжди хмільна, а очікування часто мають присмак насолоди та ейфорії. Консолідуючись навколо ідеї спільного майбутнього під час Майдану, українське суспільство не могло уявити собі, якими зусиллями воно виборюватиме право на фантазування та свободу. Згодом ейфорія пішла. І та історія, яку суспільство так сміливо творило у “той самий момент”, також пішла, лишивши по собі численні фотографії та відео, які кожен зберігає на своєму телефоні чи лептопі, ніби крихку пам’ять.

Перша звістка про початок Майдану прийшла у якості сповіщення на екрані — з першого твіту та фейсбук-посту, які розлетілись по мережі, охопивши палкі серця людей. Екран був захисним, адже саме через його силу суспільство відстоювало власну правду й протистояло інформаційній пропаганді та агресії. Не дивно, що саме під час Майдану відеомистецтво та кіно отримали потужний розвиток: митці та режисери почали документувати навколишні події, інтерв’ювати людей і фіксувати власні емоції. Екран ставав дзеркалом, де кожен намагався віднайти власне відображення.

“Радикально інше суспільство”: Що потрібно знати про виставку українського мистецтва у Нью-Йорку (фото 2)

26 серпня у Нью-Йорку, прямо навпроти Метрополітен-музею, на перетині 79 вулиці та 5 авеню, відкрилась виставка українського відеомистецтва “Радикально інше суспільство” кураторки Лесі Кульчинської. Невелика експозиція, що містить 29 відеоробіт, розмістилась на першому поверсі казкового маєтку Українського інституту. 11 екранів зустрічають глядачів у невеликій кімнаті на першому поверсі й заманюють їх так само, як героїню Льюїса Керрола Алісу, у Задзеркалля, де відбувається якась інша реальність, відмінна від звичної. А проте, що сьогодні формує реальність та що в ній є звичайним?

“Радикально інше суспільство”: Що потрібно знати про виставку українського мистецтва у Нью-Йорку (фото 3)

Подібно до подій у Задзеркаллі, представлені на виставці відеороботи створюють атмосферу сну чи марення, конструюють сюрреалістичні та реалістичні сцени, де кордони між реальним та фантазійним майже стерлись. Як самі роботи, так і експозиція формують амбівалентні відчуття — від затишку до фізичної тісноти та ескапізму.

Виставка розпочинається відеоесеєм Богдани Смирнової “Коли моє сонце сідає” (2020). Це відео є свого роду містком між українським сьогоденням та американською реальністю. Показуючи майже порожні та безлюдні вечори у нью-йоркському Сансет-парку під час пандемії COVID-19, на які накладені інтимні телефонні розмови художниці з її бабусею, що живе в Україні, Смирнова ненав’язливо заводить глядача у те саме Задзеркалля. Тут, у Нью-Йорку, вже мало хто пам’ятає про війну в Україні. Американські телеекрани оповідають про найгарячіше: COVID-19, буревії, війни в інших віддалених країнах світу, що щойно розпочалися, про події в Афганістані, дипломатичні місії американських політиків та багато іншого. Але серед всього цього згадок про Україну, у якій вже сім років триває війна, все менше.

“Радикально інше суспільство”: Що потрібно знати про виставку українського мистецтва у Нью-Йорку (фото 4)
“Радикально інше суспільство”: Що потрібно знати про виставку українського мистецтва у Нью-Йорку (фото 5)

“Радикально інше суспільство” не є ретроспективою та не демонструє насилля чи військові дії. Виставка не надає документальних свідчень чи статистики втрат. Вона відтворює емоційний стан суспільства, його заглибленість у внутрішні тривоги, страхи, маніфестує жагу до любові, ніжності та близькості — всього того, що насправді відчув увесь світ під час пандемії.

“Радикально інше суспільство”: Що потрібно знати про виставку українського мистецтва у Нью-Йорку (фото 6)

Розміщені на різних екранах відео формують свого роду візуальні рими. Таку можна побачити між героїнями відео Дар’ї Чечушкової “Книга Землі” та Аліни Якубенко “Кікімора” або, скажімо, між роботами Аліни Клейтман та Романа Михайлова. Тваринне нутро, внутрішнє бажання, відчай, пристрасть і страх, що мотивують дівчину з фільму Клейтман “Відповідальність: ганьба, страх та святкування”, можна побачити й у статичному відео Михайлова “Придушення” — собаці чи вовку, що блукає серед ночі.

“Радикально інше суспільство”: Що потрібно знати про виставку українського мистецтва у Нью-Йорку (фото 7)
“Радикально інше суспільство”: Що потрібно знати про виставку українського мистецтва у Нью-Йорку (фото 8)
“Радикально інше суспільство”: Що потрібно знати про виставку українського мистецтва у Нью-Йорку (фото 9)

Розгубленість — один із мотивів виставки. Однак герої фільмів не піддаються цьому почуттю. Вони намагаються вхопитись усіма силами за життя, відчути його на смак, доторк через пізнання власного тіла, через освоєння міста та нові зв’язки з суспільством. Так само як герої фільму Анатолія Бєлова та Оксани Казьміної або ж як художниця Катя Лібкінд, що записала дуже щемке відеопривітання до ювілею своєї бабусі, яка померла. Життя попри смерть. Життя попри розлуку. Життя попри все, що сталось і могло б статись. Життя, яке пробивається крізь усе неспокійне й хвилююче. Герої обраних художніх та документальних фільмів більше не живуть завтрашнім днем. Вони святкують сьогодення — і в цьому їхня головна перемога. Бо, як йдеться в Алісі у Задзеркаллі, “Завтра ніколи не буває сьогодні. Хіба можна прокинутися вранці й сказати: “Ну ось, зараз, нарешті, завтра”?”. Назва виставки “Радикально інше суспільство” вирвана з контексту — це слова одного з персонажів документального фільму Олексія Радинського “Зсув”. Але ми всі стали радикально іншим суспільством, і це нас об’єднує.

Читайте також: Художник Роман Мінін: "90 відсотків музейних робіт — це побічний ефект любові до життя".

Больше