Поиск

\"Мрії мого батька\": Читайте фрагмент книги Барака Обами про його життя до президентства

"Мрії мого батька": Читайте фрагмент книги Барака Обами про його життя до президентства

Історія про расу і спадок

Текст: Buro 24/7

Фото: Getty Images

Письменницький дебют Барака Обами тепер у перекладі українською

"Мрії мого батька"  перша книга Барака Обами, яку було опубліковано в 1995 році. На той час він був відомий лише як громадський діяч та перший в історії чорношкірий президент журналу Harvard Law Review.

У видавництві Yakaboo Publishing вийшов український переклад книги.

У біографії розповідається про молоді роки майбутнього політика, а згодом  президента США. У відвертій формі Барак Обама описує свою історію чорношкірого американця: дитинство у білій сім'ї матері та навчання у престижній школі, життя у далекій екзотичній Індонезії, а отже  від ранніх літ обізнаність з дуже різними суспільствами, відкритість до життя у різних прошарках суспільства, довга і виснажлива історія стосунків із батьком, подорож до Кенії, зустріч і прийняття африканської частини свого роду.

"Мрії мого батька": Читайте фрагмент книги Барака Обами про його життя до президентства (фото 1)

Ми публікуємо уривок книги "Мрії мого батька. Історія про расу і спадок":

***

За два місяці після мого двадцять першого дня народження мені зателефонувала незнайомка, щоби повідомити новини. Я тоді жив у Нью-Йорку на 94-й вулиці між Другою та Першою авеню  десь на безіменному та мінливому кордоні між Східним Гарлемом і рештою Манхеттену. То був непривітний квартал із пустирями замість дерев і квартирами, які виходять прямісінько на вулицю, у закіптюжених будинках без ліфтів  такі відкидають важку тінь майже весь день. Моє помешкання було маленьке, з кривою підлогою та нерегулярним опаленням. Дзвінок біля входу в під'їзд завжди був зламаний, тож мої гості мусили заздалегідь телефонувати із телефона-автомата біля автозаправки на розі, яку ночами пильнував чорний, завбільшки з вовка, доберман із затиснутою у щелепах пляшкою з-під пива.

Проте все це мене не дуже хвилювало, бо гості навідувалися нечасто. У ті часи я був нетерплячим, заклопотаним роботою і нереалізованими планами, і неохоче відволікався на інших людей. Не те щоб я не любив спілкування як таке. Мені подобалося перекидатися жартами іспанською зі своїми здебільшого пуерто-риканськими сусідами, а дорогою з навчання я часто зупинявся побалакати з хлопчаками, які ціле літо тусувалися на сходинках будинку, про нью-йоркську баскетбольну команду Knicks або постріли, які вони чули минулої ночі. За доброї погоди ми з сусідом по квартирі сідали на сходинках пожежного виходу, курили та спостерігали, як сутінки заливають місто синявою, або дивилися, як білі люди з кращих сусідніх районів вигулюють собак у нашому кварталі, аби ті гидили на наші хідники. "Гімно збери, придурку!"  волав мій сусід із завидною люттю, і ми сміялися з мармиз господарів і тварин  похмурих та непримиренних у виконанні своєї брудної справи.

Ці моменти мені подобалися, але тільки на коротко. Коли розмова затягувалася або скидалася на початок зближення, я швидко знаходив привід відкланятися. Надто звик я до своєї самотності  найбезпечнішого відомого мені місця.

Пригадую, по сусідству мешкав один старий, який, схоже, поділяв мої погляди. Жив він сам  худорлявий і сутулий персонаж, який вкрай рідко виходив із квартири, зодягнений у важенне чорне пальто і пом'ятого капелюха. Час від часу я перетинався з ним дорогою з магазину і пропонував допомогти піднести продукти високими сходами. Він кидав на мене погляд, знизував плечима, і ми починали сходження, зупиняючись на кожному поверсі, аби дід перевів подих. Коли ж ми врешті діставалися його квартири, я обережно клав торби на підлогу, він увічливо кивав на знак удячності, а тоді човгав усередину і замикав за собою двері. Ніхто з нас не промовляв ні слова, і він жодного разу не подякував за мої зусилля.

Мовчання діда справляло на мене велике враження, я відчував, що він мені близький по духу. Пізніше мій сусід по квартирі знайде його скоцюрблене тіло на сходовому майданчику третього поверху  широко розплющені очі та закляклі, по-немовлячому скручені кінцівки. Зібрався натовп, деякі жінки хрестились, а молодші діти захоплено перешіптувалися. Нарешті приїхали парамедики та забрали тіло, а поліція відчинила квартиру старого. Там було чисто і майже порожньо: стілець, стіл, на каміні вицвілий портрет жінки з густими бровами і ніжною усмішкою. Хтось відкрив холодильник і знайшов майже тисячу доларів дрібними банкнотами, скрученими в старі газети й акуратно вишикуваними за баночками з майонезом і маринованими огірками.

Самотність цієї сцени вразила мене, і на мить я пошкодував, що не знаю навіть імені старого. Але майже відразу спохопився свого бажання знати і супутниці цього бажання  печалі. Мені здалося, що ми з ним перестали розумітися  мовби у тій оголеній кімнаті дід шепотів мені нерозказану історію і розповідав те, чого я волів би не чути.

Десь місяць по тому, холодного, безрадісного листопадового ранку, коли сонце мліло за марлею хмар, мені зателефонували. Я саме готував сніданок  кава на плиті, два яйця на пательні,  коли сусід по квартирі передав мені слухавку. На лінії густо тріскотіло.

Беррі? Беррі, це ти?
Так. Хто це?
Беррі... це твоя тітка Джейн. Із Найробі. Ти мене чуєш?
Перепрошую, хто?
Тітка Джейн. Слухай, Беррі, твій батько помер. Загинув у автокатастрофі. Алло! Чуєш мене? Кажу, батько твій помер. Беррі, прошу тебе, зателефонуй своєму дядькові у Бостон і скажи йому. Я не можу зараз розмовляти, Беррі, добре? Спробую задзвонити тобі пізніше...

На цьому все. Зв'язок обірвався, а я сидів на дивані, вдихаючи запах згорілих яєць із кухні, втупивши очі у тріщини на штукатурці та намагаючись осягнути свою втрату.

 

Дивіться також:

Барак Обама подвел итоги 2020. Назвал лучшие фильмы, книги и музыку.

Барак Обама не против, чтобы в байопике его сыграл Дрейк.

 

 

Больше