Поиск

Професор Гарварду Сергій Плохій: \"Радянська система зробила Чорнобиль неминучим\"

Професор Гарварду Сергій Плохій: "Радянська система зробила Чорнобиль неминучим"

"Чорнобиль: Історія трагедії"

Текст: Настя Сидько


Фото: Courtesy of The University of Manitoba

Історик і письменник про свою книгу, нагороджену британською премією

14 листопада у Британії пройшла церемонія вручення літературної премії Бейлі Гіффорда. Лауреатом престижної нагороди цього року став Сергій Плохій — український історик і письменник, директор Українського наукового інституту у Гарварді. Журі відзначили його книгу "Чорнобиль: Історія трагедії", присвячену ядерній катастрофі. Премія Бейлі Гіффорда вважається одною з найпрестижніших у світі в жанрі нон-фікшну. В інтерв'ю редакції Buro 24/7 автор розповів про роботу над книгою і свій досвід Чорнобиля. 

 

Як довго тривала робота над книгою? Що було найважчим?

Я почав працювати над книгою у 2012 році, але робота кілька разів переривалася. Спочатку я відклав проект, бо історії людей, які постраждали від катастрофи найбільше, зокрема працівників станції, пожежників, військових, були настільки трагічними, що емоційно було важко продовжувати роботу. Потім відклав з інших причин — почався Майдан і війна в Україні. За своєю актуальністю і за емоційним планом вони на деякий час відвернули увагу від Чорнобиля, але згодом допомогли повернутися до цієї теми з більш збалансованим — і наративно, і емоційно — підходом.

Як на вас особисто вплинула чорнобильська трагедія?

Мій досвід Чорнобиля — це досвід більшості українців того часу. На відміну від деяких моїх одногрупників, колег і навіть студентів (на той час я викладав у Дніпропетровському університеті), я не брав участі у ліквідації наслідків аварії, але пройшов через усі етапи чорнобильського досвіду, який випав на долю пересічного українця. Тоді інформацію отримували із Заходу, де, на відміну від власних газет та телевізорів, говорили, чи можна пити воду з Дніпра, і радили, як уберегтися від радіації (закривати вікна і двері у кімнаті, не випускати дітей на вулицю). Останнім етапом було розчарування Горбачовим, який ще вчора здавався месією.

Яким було 26 квітня 1986 року для вас? Можливо, пам'ятаєте, що робили у цей день?

Ні, цей день не пам'ятаю, бо про аварію ми довідалися значно пізніше. Але добре пам'ятаю Великдень 4 травня 1986 року. Того дня у Дніпрі ми з друзями ходили під дощем від однієї кав'ярні до іншої, усе не могли знайти достатньо місця для нашої компанії. Потім з'ясувалося, що у Дніпрі це був перший чорнобильський дощ. Пізніше, коли ми з жахом довідалися про це, мене намагався заспокоїти один з бувалих лекторів товариства "Знання". Він говорив, що немає чого хвилюватися, мовляв, коли останній раз був радіоактивний викид з Південмаша, який виробляв радянські ракети, рівень радіації у місті був значно вищий. Не знаю, чи це була правда, але звучало це не дуже заспокійливо.

Працюючи над книгою, ви спілкувалися з багатьма очевидцями катастрофи, яка історія вас вразила найбільше?

Найразючіші речі я побачив в партійних архівах та архівах КДБ. Ні Щербицький [перший секретар ЦК КПУ у 1972 — 1989 роках], ні його підлеглі не могли і кроку ступити без дозволу з Москви і були зовсім не готові до того, що сталося. Щербицький писав на доповідних про рівень радіації: "Що це означає?" Відносно звітів КДБ найцікавішим було те, що деякі з них досить точно відображали те, про що люди мого кола говорили у той час. Зокрема, що це велика трагедія саме для України. З Чорнобиля починалася масова мобілізація, яка призвела за кілька років до незалежності.

Голова журі премії Фіамметта Рокко назвала вашу книгу біблійною, говорячи про страшні уроки для всього людства. Який найсерйозніший урок для світу дала чорнобильська трагедія?

Чорнобиль вибухнув не тільки через помилки персоналу, нехтування правилами безпеки та проблемами з конструкцією реактора, але також через систему, яка обгородила ядерну енергетику завісою секретності. Радянська система не дозволяла поширювати інформацію про попередні аварії навіть серед фахівців. Це зробило нову масштабну аварію неминучою. Сьогодні реактори чорнобильського типу вже зняті з експлуатації, але авторитарні режими, які тримають повний контроль над інформацією, все ще існують. Це велика загроза для всього світу. Найбільше реакторів сьогодні планують побудувати на Близькому Сході, в регіоні, який відомий своїми диктаторами та терористами. Зрештою, і в Україні досі виробляють майже 50% всієї електроенергії на атомних станціях. У Німеччині цей показник менше 20%, і вони планують позбутися її повністю. Нам є чим поділитися зі світом стосовно досвіду Чорнобиля, але є над чим задуматися і самим.

 

Читайте также: Британская рок-группа назвала себя в честь книги Андрея Куркова.

 

Больше