"Історія незнаної, прихованої моди, а ще — історія країни через долі звичайних людей": Як з’явився проєкт "Родинний альбом"

Історія цього проєкту почалась кілька років тому з одного дуже простого питання в експозиції моєї виставки In Progress, яка проходила в "Мистецькому арсеналі". Виставка була присвячена історії дизайнерської моди України доби незалежності й демонструвала речі у хронологічному порядку, зокрема там було і цілі два зали 1990-х. Це були чи не найцікавіші зали, де демонструвалась фантастична авангардна мода поряд із не менш вражаючими моделями художників українських будинків моделей, які першими поринули в море бізнесу. Люди заходили, дивились, обговорювали, фоткали, я після проведеної екскурсії експозицією стояла в кутку і спостерігала. І раптом одна жінка повернулась до мене і голосно, з розчаруванням спитала: "А де ж малинові піджаки?!"

Звісно, в мене була відповідь — адже виставка була присвячена саме дизайнерській моді, отже малиновим піджакам там було не місце. Але внутрішньо я раптом гостро відчула, що це слушне питання. Якщо ти намагаєшся говорити про моду, про українську моду, ти ніколи не можеш розмовляти про тренди, обмежившись лише колом професійних дизайнерів. Ти потребуєш також низової, неофіційної, вуличної моди. Моди людей.

Яка ще така мода людей? Це те, що називається street fashion? І так, і ні. Бо в нашому суспільстві це означає щось більше, набагато більше. Термін street fashion був народжений у західних країнах, мода яких розвивалась за зрозумілим напрямком: зверху донизу, від кутюрних та дизайнерських колекцій до масового одягу. Там тренди вільно циркулювали суспільством, щоб їх побачити й вивчати, їх не треба було відшукувати, вони друкувались просто на рекламних постерах колекцій нового сезону. Street fashion охоплював перш за все явища, які зі зрозумілих причин вислизали з-під впливу великого подіуму, як ось молодіжна мода або мода субкультур.

Але не так було в тоталітарних суспільствах, на кшталт радянської України, або в посттоталітарних, яким було і частково все ще залишається суспільство України незалежної.

Так, тут також існувала своя елітарна, професійна мода, але простір її циркулювання з багатьох причин був дуже обмеженим. Ба більше — в історії нашої країни були досить великі проміжки часу (революції, війни, різноманітні "складні часи"), коли "офіційна", або, якщо хочете, професійна, мода просто не існувала. Але ж якщо є люди, то в них є мода, це, якщо хочете, закон існування соціуму. Саме цю моду, моду людей, я й вирішила оприявнити. Зі зрозумілих причин чи не єдиним її носієм лишилися світлини. Світлини, на яких зображені люди в одязі. Таким чином, виник проєкт — колекція світлин вуличної моди України ХХ сторіччя "Родинний альбом", яку створено за допомогою Українського культурного фонду.

Під час роботи над проєктом я дізналася безліч речей. Перш за все те, заради чого проєкт замислювався: який вигляд мали й у що вдягалися люди в різні часи та в різних частинах країни. Також я дізналася про індустрію радянської моди, а вірніше її цілковиту відсутність, й те, як мода за таких умов існувала — за допомогою безлічі невідомих, безіменних швачок, модисток і кравчинь, які були буквально усюди й в усіх прошарках суспільства — від столиці до глухих сіл, у яких "шилися" всі: від номенклатури до простих робітниць. Дізналась про нескінченний дефіцит навіть не одягу — тканин, про трофейні речі, які зберігались і носились впродовж десятиріч, про сукні, які передавались і передавались від матері до доньки. Дізналась, як нечисленні, дорогоцінні імпортні речі можна було виміняти на зібрані лікарські трави, придбати в спеціальних крамницях, знайти в комісійному або на спеціальних товкучках. Я дізналась, що в моді нашої країни 1930-ті тривали аж до 1950-х включно, що, здається, часто-густо кращим одягом людей було пальто і капелюх, і що колись існувала ціла культура зйомок "на згадку" в фотоательє.

Але цей проєкт не просто збирає будь-які фото людей в одязі. До колекції "Родинний альбом" потрапляють лише світлини, про які є інформація, хоча б мінімальна: де і коли світлина була зроблена, хто на ній зображений — і бодай трохи про людину. Так я багато дізналась про неймовірні долі, перемолоті, перекроєні шаленим нашим ХХ віком: як люди переїздили з села в місто, зі сходу на захід і навпаки, міняли прізвища, йшли працювати в 15 років, воювали й працювали, ховалися від НКВС або, навпаки, працювали там, відбували заслання і поверталися додому.

Цей проєкт виявився історією незнаної, прихованої моди, а ще — історією країни через долі звичайних людей, такі різні й такі однаково вражаючі. І це не дивно, адже одне не можна відокремити від другого.

Першу частину колекції вже можна подивитись на сайті Центру міської історії, партнера проєкту.

Більше про проєкт можна дізнатись з відео семінару, присвяченого передачі колекції світлин української вуличної моди ХХ століття "Родинний альбом" до медіаархіву Центру міської історії Центрально-Східної Європи.  

Колекція доповнюється і розширюється, за бажанням долучити до неї світлини зі своїх родинних альбомів можна, написавши на сторінку у фейсбуці або на пошту rodynnyi.albom@gmail.com.

Фото на обкладинці: Студентка педучилища Марія Білека (друга зліва), в оточенні односельчанок, с. Кадомка, Київська обл., 1952 рік; надала Надія Маслікова.

Читайте також: Гид по барахолкам Парижа: 5 мест, где можно купить винтажный Dior Гальяно и Gucci Тома Форда.