Листування Лесі Українки та Ольги Кобилянської: Між секстингом і платонічними почуттями

Навколо особистих стосунків двох головних модерністок української літератури – Лесі Українки та Ольги Кобилянської – завжди існувала завіса загадковості. Ким вони були одна для одної: товаришками, колегами, близькими подругами? Наскільки близькими? Якою була та "духовна спорідненість", про яку говорила Олена Пчілка, мама Лесі Українки? Усі ці питання спровоковані особистим листуванням Лесі та Ольги, яке виходило далеко за рамки літературних зацікавлень.

"Листи були втіленням мрії про любов, яка не зреалізувалася в їхньому житті повною мірою. Лесбійською фантазією, для якої дають підстави й щоденники Кобилянської, і її попередні твори", – писала у своєму дослідженні "Дискурс українського модернізму" літературознавиця Соломія Павличко.

Листування Лесі Українки та Ольги Кобилянської розпочалось у 1899 році. Перші листи, у яких письменниці тільки пізнавали одна одну, були більш діловими – вони ділились своїми філософськими поглядами, літературними інтересами та обговорювали робочі моменти.

У той час Леся Українка була у Мінську поруч з Сергієм Мержинським, у якого була закохана. У нього була важка форма туберкульозу, з якою вже нічого не можна було вдіяти. Леся самовіддано доглядала за ним, поки серце коханого не зупинилось. Пережити трагедію їй допомогла саме Ольга Кобилянська. Леся навідалась до неї на Буковину і гостювала в "санаторії на Новім світі" (так вона називала дім Кобилянської, Новий світ – це вулиця). Судячи з того, як після цього змінився стиль листування подруг, у Чернівцях вони значно зблизилися.

Якщо раніше Леся підписувала свої листи "Ваша дорога товаришка" або "Стискаю руку", то тепер спілкування стало теплішим, у них, як це часто буває у закоханих, з'явилась своя мова почуттів та ніжні імена. Вони називали одна одну "хтось", "хтосічок", "біленький", "чорненький". Українка часто зверталась до Кобилянської, називаючи її прекрасною квіткою і цвітом папороті. "Сексуальна анархія, або відхід від традиційної сексуальності, приводить до анархії текстуальної. Всі листи написані не від першої, а від третьої особи й виключно в чоловічому роді", – додає Соломія Павличко.

Наприкінці листів Леся майже завжди малює для Ольги "паси" – це такі графічні зображення, які символізують масажні рухи та тілесні дотики (паси – це повільні рухи долонь гіпнотизера вздовж тіла паці­єнта від голови до колін на відстані кількох сантиметрів від нього). Як пояснюється у примітках до епістолярію, хвилясті лінії – це розгладжування, риски – розтирання, а крапки – постукування.

ЛИСТИ

До Ольги Кобилянської
21 липня, 4 серпня 1899 рік, Гадяч, Зелений Гай

Будемо човном плавати і просто рука­ми, коли вмієте; будемо читати, розмовляти, я буду Вам грати Шумана і Шопена, яких Ви, здається, дуже любите, окрім того, українських пісень масу у власній транскрипції, віль­ній від контрапункту і всякої теорії. Мої сестри (їх у мене три) покажуть Вам всю околицю, побачите вже таку Україну, що "українійшої" й нема. Гойдаючись в гамаках попід дубами, прочитаємо Ваші нові твори, а мої хіба старі, бо нових тим ча­сом дасть Біг. Ви, може, що нового тут напишете, лісовий го­мін, може, навіє на Вас нові мрії та думки. Наша хата оточена лісом, а нижче по річці ліс ще більший, не смерековий, правда, а мішаний, але темний і гарний.

Я не буду наганяти на Вас сум, бо я в житті більша оптімістка, ніж в своїй літературі. Се залежить від того, що я пишу найбільш тоді, коли в мене в душі йде дощ, а він же таки не щодня йде, при Вас, гадаю, він не йтиме зовсім.

До побачення! стискаю Вашу руку.

До Ольги Кобилянської
26 грудня 1900 року, 2 січня 1901 року, Київ

Мені здається, що цвіт папороті, якби він був, то був би до Вас подібний.

До Ольги Кобилянської
25 березня 1901 року, Київ

[...] нещастя вже впало на мою голову. Сьогодня якраз дев'ятий день по смер­ти мого друга [Сергія Мержинського, в якого була закохана Леся Українка], вже тиждень, як він лежить в землі. [...] Нічого мені не хо­четься, нічого мені не треба [...] Але єсть у мене ще одно бажання, таки справжнє, виразне бажання, се поїхати до Вас на зелену Буковину. Мені хочеться Ваших ти­хих речей, Ваших лагідних поглядів, Вашої ще не чуваної для мене музики, мене ваблять Ваші незнані, а вже милі гори і вся Ваша країна, що здавна мрією моєю стала.

Сьогодня перший соняшний день, відколи хтось когось по­кинув, – бачите, і сонце комусь не світило!

Нехай хтось без когось не журиться, нехай ку­пить трембіту. Нехай пише, – хтось любить, як хтось пише.
Паси, поза коней і 

Поклін родичам і браттям. Па!

Хтось

До Ольги Кобилянської
1 серпня 1901 р. Буркут

Хтось хотів би зробити комусь тепер найніжніші паси, бо хтось дуже розуміє когось, і через те і жалує когось дуже [...] Хтось когось дуже лю­бить.

Нехай хтось пише. Сюди листи довго йдуть, цілий тиждень. Па!

До Ольги Кобилянської
15 серпня 1901 р. Буркут

А якби тепер тут був хтось та й ще хтось, вони пішли б разом над Черемош, от таки зараз, у сю темну-­темну ніч, і слухали б, як вода шумить, і дивились би, як зорі пробиваються крізь темні хмари, і згадали б мовчки, не говорячи слова, все найгірше і все найкраще з свого життя, погляди й руки стрівались би в темряві, і було б так тихо­-тихо, дарма що річка шуміла б... а потім хтось вернув би до хати вже менше смутний. А тепер? чі хтось менше смутний? чі хтось чує, як його хтось любить? хтось його так високо ставить в думці своїй і так заздро боронить від всього, що може врази­ти чі образити. Нехай хтось не зневажає себе, нехай хтось пла­че, коли йому тяжко, але нехай не катує себе, бо комусь иншо­му болить від того, дуже болить... Ні, ні, хтось тілько зробить паси дуже-­дуже ніжно і не буде вже нічого казати, а хтось і так буде знати чиїсь думки.

Хтось

До Ольги Кобилянської
6 вересня 1901 р. Довгопілля

А ще більше, і навіть найбільше хтось хоче не про себе говорити, а про когось чорненького, і хотів би попробувати так зробити, аби хтось не плакав, аби хтось розважився трошки; хтось ще сам не знає, як і чим він міг би те зробити, чі словами, чі очи­ма, чі пасами, але він таки попробує. [...]

Ай, коли вже хтось буде з кимсь?!! [...]

Хтось просить передати Св[ятій] Анні і всій родині його щирий привіт, а когось чорненького і дорогенького дуже цілує і пасами злегесенька гладить.

До О. Ю. Кобилянської
26 лютого 1902 р. Сан-Ремо

Хтось когось дуже жалує і любить, з охотою і сів би, і ліг би коло когось, і розважив би ліпше, ніж ті духи (хтось на них eifersüchtig), I духи не можуть любити, а хтось може і любить.

До Ольги Кобилянської
21 березня 1913 р. Хелуан Egypte. Helouan, Villa Tewfik 21.ІІІ.1913

Дорогий хтосічку!

Сей білий почав було листа в відповідь на чиюсь любу картку, та був щось нездоровий і гнівався на Єгипет (бо і в Єгипті бу­ ває вітер холодний, а хтось уже розбалувався і хоче, щоб усе було тепло), а хтось чорненький хоче, щоб хтось "гарно" пи­сав про Єгипет, хтось так не вмів і листа свого подер. [...]

Хтось когось любить, і ще любить, і ще любить, отак:

Дивіться також:

Onuka запустила поетичний відеопроєкт. Перша на черзі – Леся Українка!