Винни-Пух, Гоголь, Кафка: Кто вдохновляет писателей?

Сергей Жадан

("Депеш мод", "Ворошиловград", "Вогнепальні й ножові")

Мені пощастило: в дитинстві ніхто не займався моїм вихованням, у всіх було надто багато справ. Відповідно, мені до рук змалку потрапляла доросла література. Себто, хороша література. Чи не першою книгою, яку я прочитав самостійно й добровільно, був Гоголь. Його ранні повісті. Гадаю, це взагалі найкраще, що сталося в моєму житті. Ну, крім народження дітей, звісно. Власне, я відтоді й світ бачу його очима, він і виставив мені оптику. Скажімо, я не боюсь темряви, але напевне знаю, що вона населена великою кількістю персонажів. Або я атеїст, але страшенно люблю ходити до церкви. Все життя мене супроводжує його відчуття світу як великого свята й шаленої містерії, неймовірної радості й невитравного жаху. Мені подобається його ставлення до життя, як до розписів у старому українському храмі, де на чотирьох стінах вміщається все: від народження до страшного суду. А головне (і найважливіше) — що все це (зі страшним судом включно) викликає шалену любов і невимовну ніжність. І що потрібно ще від літератури?

Борис Херсонский

("Спиричуэлс", "Семейный архив")

Я думаю, что это была не книга, а радиопередача Би-би-си в начале шестидесятых — точно до снятия Хрущева. Значит, мне было 12—13 лет. Передача была рождественской. Читали стихи Пастернака "Звезда Рождества", которые показались мне (да и теперь я так думаю) совершенно прекрасными. У отца на полке стояло несколько томиков Пастернака, все — довоенные. И я начал искать это стихотворение, перелистывая (и прочитывая) эти книги. Искомого стихотворения не нашел по понятным причинам: написано оно было после войны и вошло в запрещенный роман "Доктор Живаго". Но безуспешные в одном отношении поиски оказались очень успешными в другом. С поэзией я уже не расставался.

Юрий Андрухович

("Московіада", "Дванадцять обручів", "Пісні для мертвого півня")

Поза всякими сумнівами, в мене є одна така книга. Це великий роман американського автора Томаса Вулфа Look Homeward Angel. Уперше я прочитав його, коли мені було років 16. У російському перекладі він називається "Взгляни на дом свой, ангел". Це геніальна річ, епічна й лірична водночас, дивовижне поєднання винятково точного реалізму з модерністськими лабіринтами й потоками свідомості. З того часу я вважаю цей роман чимось на зразок "роману на все моє життя". Він значною мірою сформував мої уявлення про те, якою має бути велика проза.

Юрий Издрык

("Воццек", "Таке")

Cтаніслав Лем — Summa technologiae (українською — "Сума технології"). Це не художній твір, а дисертація молодого науковця Лема як історика науки, а водночас — футурологічний трактат, де розглянуто основні технологічні й наукові тренди минулого століття.

Попри те, що багато прогнозів Лема-науковця збулися й продовжують збуватися в нас на очах, найбільше мене інспірує послідовність Лема-письменника, який практично всі свої наукові ідеї, висловлені в "Сумі", згодом перевіряє на матеріалі художніх творів, і з точки зору літератури робить це блискуче. В цьому сенсі Summa technologiae — своєрідний конспект усієї подальшої творчості Лема-письменника. Рідкісний приклад в історії літератури.

Катерина Бабкина

("Соня", "Знеболювальне і снодійне")

Казки Андерсена особливі не тому, що вони ніжні й солодкі, але злі (а вони дуже злі, там і зло завжди покаране, і добру дістається нормально). Не тому, що вони безнадійні (щасливими залишаються, якщо уважно уявити собі реальні ситуації, тільки ті, хто вчасно помер). І не тому, що вони дуже детальні, чарівні, хворобливо-образні (чого тільки вартий гострий надщербок дзеркала, що увіп'явся в серце, чи русалонька, котра усміхається, хоча ходить новими ногами як по битому склу, — це з загальновідомого, там є краще). А тому, що в них бере участь цілий світ. Цілий світ без перебільшення.

Я десь читала, що всесвіт просто чекає, поки ми його помітимо. Андерсен його помітив: героєм, каталізатором конфлікту, рушієм сюжету в нього може стати монета, гілочка з саду, квітка, що невчасно розпустила пелюстки; звук, подих, слід на воді, дзвін в повітрі. Він помітив зовсім все. Коли я це зрозуміла, я зрозуміла ще, що я так можу також.

Марк Ливин

("Життя та інша хімія")

Усі найкращі книги в моєму житті випадкові. І навпаки — усі заплановані та бажані придбання ніколи нічого для мене не вирішували. Наприклад, у школі я був слухняним і читав усю шкільну програму, від Достоєвського до Тараса Григоровича, слабо розуміючи, для чого мені все це, сприймаючи їх як певну повинність, знак вдячності батькам за виховання. І хоч ці книги мали би розвивати в мені розуміння суспільної етики та моралі, нічого, крім бажання позіхати, я від них не відчував. 

Натомість, несподівана зустріч у бібліотеці з "Тореадорами з Васюківки" Всеволода Нестайка створила новий напрям мене — футболіста, який від ранку до вечора гупав м’ячем, роздирав коліна та вчився лаятися. Ця книга стала предметом мого порозуміння з однолітками.

Приблизно те ж можна сказати про книгу Астрід Ліндгрен "Брати Лев’яче Серце", яка відлучила мене від тривіальних уявлень про світ. Я придумав для цієї книги власне закінчення, бо не хотів, аби в ній бодай хтось помирав. Ця історія настільки мені запам’яталася, що навіть стала частиною моєї нової книги.

Останню та найбільш визначальну зустріч я провів у 18 років з Холденом Колфілдом — героєм роману "Ловець у житі". Франківськ від цього став моїм Нью-Йорком, друзі — "канальями" та "супчиками", традиційна культура — відстійником стереотипів. Я почав грати на барабанах, слухати Куртку Бєйна та все більше класти на те, що мені казали навколишні. Ця книга провела моє життя світом субкультур і повернула до первинного заняття — читання майже всієї академічної програми в рамках #bookchallenge_ua.

Антон Фридлянд

("Запах шахмат", "День банана")

Конечно, это неоригинально, но моя книга на всю жизнь — "Мертвые души" Гоголя. Это целая вселенная, населенная образами, великими в своей пошлости и такими реальными, что кажется, будто не Гоголь их выдумал, а они родили Гоголя. В этой книге встретятся все градации юмора — от едва заметной иронии до ядовитого сарказма, а также философия, психологизм, бытописание, светские хроники, кулинарные заметки, фантастические истории — чего в ней только нет!

Впервые я прочитал "Мертвые души" в школе, как полагается. Теперь перечитываю не реже раза в год. И каждый раз книга воспринимается по-новому — не в фигуральном смысле, а в буквальном. Это мистика, самая настоящая.

Оксана Забужко

("Польові дослідження з українського сексу", "Музей покинутих секретів")

5 років, Алан А. Мілн, "Вінні-Пух та його друзі", переклад Л. Солонька (К., 1963, перше в СРСР повне видання). Перший протаґоніст книжки, з яким я себе свідомо ідентифікувала як із "рольовою моделлю" — не в останню чергу й тому, що він теж "писав віршики". Другим таким "доленосним" персонажем через 10 років став Гамлет у перекладі Леоніда Гребінки.

Ирэна Карпа

("Фройд би плакав", "Добло и зло")

Всеволод Нестайко. Вже й не пам'ятаю, яка саме книжка, — ймовірно, "Незнайомка з країни сонячних зайчиків". Вона, "Тореадори", "Ципа" та інші — це була просто революція, що прийшла на добре підготовлений екзотичними казками грунт. Мене мало цікавив куртуазний принцесячий маньєризм, але всіляка дивина від нігерійських до алтайських казок зробила свою страшну справу — змусила мене в дорослому віці мандрувати. І писати ще з дитячого, намагаючись здійснити мрію й написати "як Нестайко" — щоб і дорослим цікаво було, і діти не плювалися.

София Андрухович

("Сьомга", "Фелікс Австрія")

Досі дуже чітко пам'ятаю, яким потрясінням для мене стало відкриття творчості Франца Кафки. Віртуозна реалістичність фантазій і марень примушувала відчувати все описане на власній шкурі: як у мене під твердими комашиними крилами загниває яблуко, як відлунюють кроки у нескінченних коридорах Замку, як безнадія і безвихідь перетворюються на тісні й темні приміщення без дверей і без вікон. Я повірила, що література може бути досвідом, який зупиняє серце, гіпнозом, спіритичним сеансом, реальністю — одним словом, чимось набагато глибшим і магічнішим, ніж просто проведення часу за книжкою.

Читайте также: Bookchallenge_ua: Будь один, це нормально. Колонка Катерини Бабкіної.