Поиск

\"Жінки у традиційній українській культурі не мали декретної відпустки\", — дослідниця Оксана Кісь

"Жінки у традиційній українській культурі не мали декретної відпустки", — дослідниця Оксана Кісь

Проєкт "Мами-українки на фотографіях початку ХХ століття"

Текст: Дарья Андрийчук

Чим відрізняється життя жінок сьогодні та у минулому столітті

Національний центр народної культури "Музей Івана Гончара" підготував онлайн-виставку "Мами-українки на фотографіях початку ХХ століття" на платформі Google Arts & Culture. Творці проєкту мають на меті відкрити історичну правду про життя жінок початку ХХ століття та показати набір соціальних ролей та вимог, що тоді суспільство покладало на жінку. І тоді, і сьогодні суспільство має безліч поглядів, часто й упереджень щодо ролі матері. Науково підтверджену ретроспективу подає дослідниця Оксана Кісь, із якою ми поспілкувалися щодо створення проєкту.

 

Чому вирішили досліджувати саме роль матері? Чому не батька, наприклад?

Дослідження образу матері у традиційній українській культурі було частиною ширшого дослідження у моїй книзі "Жінка у традиційній українській культурі", написаній на основі моєї дисертації.

У цій книзі, крім образу матері, була розглянута роль господині, дружини, різні вікові категорії жінок, а також інші ролі жінки, які в традиційній українській культурі вважалися певними відхиленнями від норми: вдова, покритка і відьма.

У ті часи від жінки вимагалося народження дітей, їхнє виховання, турбота про дім та чоловіка. Якщо вона була безплідною або її дитина помирала під час пологів — все це її провина. Дитина з вадами — фізичними чи психологічними — це теж провина жінки. Матір вважали єдиною особою, відповідальною за здоров'я дітей, їхній розвиток, вдачу, добробут. А ось обов'язки батька у сім'ї були мінімальними. Його роль стосовно дітей була почесною і вважалася статусом. Батькові віддавали шану, цілували руку. Він не займався доглядом і вихованням. Міг хіба що вплинути на дисципліну, але все ж більшу відповідальність несла за це мати. І, до речі, право на дитину (якщо був розрив стосунків, але це велика рідкість) залишалося виключно за чоловіком.

"Жінки у традиційній українській культурі не мали декретної відпустки", — дослідниця Оксана Кісь (фото 1)
Народні типи села Віта-Литовська в місцевому народному вбранні початку ХХ століття. Фото 1908 року. Збірка Івана Гончара — альбом “Україна й українці”.

 

Ми розуміємо, що у тогочасних матерів було чимало обов'язків і відповідальності. Як вважаєте, чому це було так актуально в минулому, і чи залишилися подібні практики у сьогоденні?

Якщо говорити про традиційну українську культуру, доіндустріальну, коли близько 90% українців жили у селах, то господарство повністю покладалося на членів сім'ї. Й обов'язки розподілялися за гендерним принципом. Існувала жіноча, чоловіча і спільна робота. До компетенції жінок, як правило, відносилася відтворююча або репродуктивна праця. Вона полягала у приготуванні їжі, пранні, побутовому обслуговуванні членів сім'ї, догляді за дітьми, а також сільському господарстві. Першочергово це стосувалося городництва, виробництва молочних продуктів, догляду за птицею, дрібною домашньою худобою. Багато часу також займало виготовлення тканин й одягу: жінки пряли, ткали та шили. У жінок справді було багато завдань, але й у чоловіків  не менше. Їхня робота полягала у рільництві, хліборобстві, скотарстві. Чоловіча робота була, як правило, фізично важчою, але більш сезонною.

Сподіваюся, що більша частина цих практик вже відійшла в минуле. Світ дуже швидко змінюється. Процеси модернізації, які тривали від початку ХХ століття, змінили життя жінок, надавши їм ширші можливості поза домом. Жінки отримали можливості для освіти, професійної праці, подорожей, політичної участі тощо. Нині жінки не лише мають права, але й активно їх використовують, відстоюють і розширюють поле своїх можливостей (бо мати права  це одна історія, а ось ними скористатися  зовсім інша).

"Жінки у традиційній українській культурі не мали декретної відпустки", — дослідниця Оксана Кісь (фото 2)
Мати з дочкою та її дітьми. Фото початку ХХ століття. Збірка Івана Гончара — альбом “Україна й українці”.
"Жінки у традиційній українській культурі не мали декретної відпустки", — дослідниця Оксана Кісь (фото 3)
Мати з дитям. Фото початку ХХ століття. Збірка Івана Гончара — альбом “Україна й українці”.

Розумієте, відколи жінки вийшли на ринок праці, то вже не мусять власноруч жати поле або доїти корову, а мають можливість купити продукти в супермаркеті. Вважаю, що в майбутньому також мають змінитися й гендерні стереотипи. Загалом стереотипи  це ригідні утворення, які дуже повільно піддаються змінам, незважаючи на те, що довкола змінюється правове поле, суспільний устрій, повсякденні практики. Стереотипи залишаються. На все потрібен час.

Сьогодні молодь менш готова втілювати очікування і вимоги традиційної культури, наприклад негайно вийти заміж або народити дітей. Заразом чимало гендерних досліджень показують, що жінкам набагато важче вдається побудувати кар'єру, тому що суспільство спонукає їх будувати свої життєві пріоритети довкола сім'ї. Однак мене втішає те, що сучасні чоловіки проявляють більше поваги до життєвого вибору своїх партнерок. До прикладу, дають змогу жінкам присвятити себе професійній самореалізації та розвитку, не очікуючи від них повсякденного обслуговування вдома. Начебто жінка зобов'язана відпрацювати одну професійну зміну, а потім другу  вдома, доглядаючи чоловіка і дітей. Так, чоловіки, незважаючи на стереотипи, беруть більшу участь у догляді за дітьми, розділяють побутові обов'язки. Це дозволяє обом партнерам розвиватися особистісно і бути щасливішими людьми, які не жертвують собою. Звісно, нині світ перебуває у процесі руйнування гендерних стереотипів. Проте можу сказати напевне, що зміни у цьому напрямку неминучі.

 

В онлайн-виставці йдеться про те, що образ матері для України є особливим. Він оспіваний в піснях, поезіях... але насправді тоді матерів не так вже й цінували. Як думаєте, чому так трапилося?

Так, навіть на знімках, які ми спостерігаємо у проєкті, матері та їхні діти гарно вбрані у святковий одяг  це постановочні світлини. Та ми розуміємо, що у повсякденні жінки навряд чи носили ці чудові коралі та багато вишиті сорочки, а їхні діти були такі охайні і доглянуті. Тогочасне життя було дуже суворе і важке. Це не тому, що саме українська культура була такою. Таким був весь світ. Усі прикрі речі, які траплялися з людьми, були невід'ємною частиною того часу. І ми не можемо закривати на них очі і казати, що українці жили у вимріяному поетом раю  "садку вишневому коло хати".

"Жінки у традиційній українській культурі не мали декретної відпустки", — дослідниця Оксана Кісь (фото 4)
Буковинська родина. Мати з дочкою, невісткою та внуками. Всі типи в місцевому національному вбранні початку ХХ століття. Фото 1905 року. Збірка Івана Гончара — альбом “Україна й українці”.

 

Якщо матерів у традиційній українській культурі не можна назвати щасливими, якими були тогочасні діти?

Українці народжували багато дітей не тому, що цього хотіли, а через те, що не було засобів контрацепції. Майже кожен статевий акт міг закінчитися вагітністю і, відповідно, пологами. Переривання вагітності вважалося страшним гріхом, а навіть якщо до нього вдавалися, то це було ризиковано для здоров'я жінки. Ми повинні розуміти, що за певними особливостями української культури, які ми бачимо на поверхні, наприклад на цих фотографіях, можуть стояти болісні й жорстокі історії.

Варто зауважити, що життя дітей у ті часи не було безхмарним. Оскільки вони народжувалися безконтрольно, то часто вважалися небажаними. Ще перша або друга дитина були очікуваними, бо жінка повинна була підтвердити свою материнську роль здатністю виносити і народити здорових дітей. А ось п'ята або сьома дитина, особливо в бідних селянських родинах, вже були тягарем.

Жінки у традиційній українській культурі не мали декретної відпустки. Вагітність, пологи і лактація виснажують жіночий організм. Незважаючи на це, матерям доводилося важко працювати фізично, тому що цей процес зупинити неможливо. Від їхньої праці залежав добробут всієї родини. То чи могла ця жінка бути багатою на ніжні почуття до своїх дітей? Навряд! Вона була втомлена, фізично виснажена і не мала часу, щоб їх бавити, навчати.

Таким чином, у догляді за дітьми жінки часто проявляли суворість. Є колискові, у яких матері навіть бажають смерті своїм дітям. І не тому, що українські жінки були садистками, а тому що інакше не могло бути в тих обставинах. Тогочасна матір була виснажена, втомлена і не мала шансу на відпочинок. Немовлят найчастіше доглядали старші брати чи сестри, які не вміли належно подбати про малюків. Через це діти хворіли та завчасно помирали. Малеча із фізичними вадами взагалі не мала шансів вижити — така дитина була особливим тягарем для родини. Тогочасні люди повинні були мати силу до фізичної праці, щоб зробити свій економічний вклад у сім'ю. Цінність життя дитини росла із її віком. Чим дорослішою і сильнішою вона була, тим більше була потрібною у родині.

"Жінки у традиційній українській культурі не мали декретної відпустки", — дослідниця Оксана Кісь (фото 5)
Мати Катерина Баула зі своєю дитиною в місцевому національному вбранні з с. Віта-Литовська. Фото 1917 року. Збірка Івана Гончара — альбом “Україна й українці”.

 

Чи плануєте написати книгу про жінок у ХХІ столітті?

Річ у тому, що традиційне суспільство було більш уніфікованим. Сценарії жіночого життя були передбачуваними. Кожне наступне покоління жінок знало, що на них чекає у майбутньому. Відхилитися від цього сценарію було практично неможливо. І досліджувати та описувати те суспільство порівняно простіше. А коли ми говоримо про сучасний світ, він надзвичайно різноманітний. Існує безліч сценаріїв жіночих доль. Й описати їх в межах однієї книжки неможливо і не потрібно.

Українська і світова наука мають розгалужену сферу гендерних досліджень: є соціологія, психологія, економіка й інші галузі, які, кожна у свій спосіб, вивчають різні аспекти функціонування суспільства, зокрема життя жінок і гендерні відносини. Думаю, тепер питання в тому, щоб було більше досліджень і різних публікацій про сфери і способи реалізації жінок. Щоб ми могли бачити це явище з різних сторін. Наприклад, є чудова книга "Турбота як робота" соціологині, докторки соціологічних наук Олени Стрельникової про сучасне материнство. Всім раджу!

"Жінки у традиційній українській культурі не мали декретної відпустки", — дослідниця Оксана Кісь (фото 6)
Мати з дитиною. Фото 1923 року. Збірка Івана Гончара — альбом “Україна й українці”.
"Жінки у традиційній українській культурі не мали декретної відпустки", — дослідниця Оксана Кісь (фото 7)
Мати з дитиною. Село Копачів на Київщині. Фото 1914 року. Збірка Івана Гончара — альбом “Україна й українці”.

 

Наскільки життя сучасних українських жінок відрізняється від минувшини?

Сучасні українські жінки мають набагато кращі умови. Я обурююсь, коли дехто не сприймає критику сучасного гінекологічного насильства у пологових будинках, аргументуючи, що, мовляв, "колись народжували під копицею, і йшли далі жати, і буцімто, все було нормально". Це не було нормально! Ті діти майже не виживали, як і самі жінки. Це було суворе життя  до жінок і до дітей.

Нині жінки користуються всіма благами цивілізації. Мене також пригнічує ситуація із заборонами абортів у Польщі, наприклад. За рахунок жінок влада хоче виправити демографічну ситуацію. Мені здається, що це несумісні цінності для сучасної європейської культури. Абсурдність таких ситуацій є очевидною. Жінок не можна перетворювати на інкубатори. Якщо економічна ситуація у країні несприятлива для народження дітей, то примус до материнства нічого не дасть. Заборона абортів означатиме лише одне  вони перейдуть у підпілля. Щоразу виникатиме більший ризик для здоров'я жінок, які не матимуть жодних гарантій професійної допомоги лікарів і безпечності таких процедур.

У цивілізованому світі люди повинні поважати одне одного і спільно будувати щасливе суспільство. А не вимагати від однієї частини нації виконання обов'язків, не пропонуючи нічого навзаєм: погані дитсадочки і медицина, занепад економіки. Не можна перекладати відповідальність на жінок і змушувати їх до материнства.

Дивіться онлайн-виставку "Мами-українки на фотографіях початку ХХ століття" далі:

 

Читайте також:

Поділ, про який ми не знали: 5 місць на карті Києва 1930-х.

Секс, искусство, суицид: О чем рисуют молодые украинские художницы.

Антология Стива Маккуина, комедия о NASA: 5 сериалов, которые мы будем смотреть в ноябре.

Больше