Секс, текстиль і фемінізм. Художниця Аліна Копиця створює мистецтво з простирадл секс-працівниць

До 19 серпня в київській галереї The Naked Room проходить виставка Play. Pause. Stop. У ній художниця Аліна Копиця пропонує переглянути поняття гендерних ролей, насилля і згоди, сексуальних ігор.

Основа її художньої практики — апсайклінг текстилю, знайденого на горищі в будинку батьків. Мати Аліни — конструктор одягу, а її родина декілька поколінь займалась текстилем. Художниця переосмислила сімейну традицію на новий лад.

Редакція BURO поговорила з нею про те, як мистецтво перекликається з модою — і чому cаме текстиль відображає її художнє бачення.

Чому вишивка? В одному з інтерв'ю ви казали, що виросли разом із запасами текстилю, із яким зараз працюєте. Чи хотіли ви займатись одягом до того, як стали художницею?

Мені ніколи не хотілося працювати в легкій промисловості. Максимум, що я шила, — це одяг для ляльок у дитинстві. Працювати з текстилем я вирішила після багатьох експериментів із різними підручними матеріалами, як-ось папір, картон, пластик, пластикові пляшки, поліетилен, метал і так далі.

Деякі роботи, представлені в The Naked Room, створені з простирадл секс-працівниць або білизни подружки колишнього чоловіка. Де ви зазвичай берете матеріал?

Першочергово я використовую сімейні запаси. Оскільки друзі знають про мою творчість, то при нагоді віддають непотрібний одяг чи залишки тканин. Інколи знаходжу одяг на вулицях чи купую в секонд-хендах. Простирадла секс-працівниць і працівників я отримала від секс-працівниць і працівників разом із їхніми історіями, які я вишила на цих простирадлах.

Чи є текстиль і, зокрема, шиття меседжем про те, що це традиційна жіноча справа? Якийсь феміністичний контекст?

Так, шиття та, особливо, вишивка, асоціюється першочергово із "жіночою" справою. Проте я займаюсь цим не тому, що я жінка. Якби я була чоловіком, то теж, мабуть, врешті-решт прийшла би до цього медіума.

Чи є прихований сенс у самих тканинах? Наприклад, традиційний рожевий колір у зображенні жіночих силуетів або, навпаки, костюмна тканина, яка натякає на "чоловіче". Або ж історичну епоху, коли певний принт був у моді.

Загалом важко сказати — потрібно розбирати окремо кожну роботу. Інколи прихований сенс є, інколи — немає. За бажанням його завжди можна віднайти або вигадати.

Розкажіть, будь ласка, про сукню 2009 року, яку ви одягли на відкриття виставки в The Naked Room.

Сукня була створена в рамках грантової програми Public Space від фонду Ейдос. Мій проєкт називався Private space, і його суть полягала у відвойовуванні особистого простору у публічному транспорті за допомогою габаритної сукні. Зараз цей проєкт набув нового звучання [у зв'язку з пандемією].

Чоловіки носять спідниці. Точніше, ми все чекаємо, коли вони почнуть. Як думаєте, коли це станеться? В тіктоку є окремі відео, присвячені хлопцям в спідницях, а Стефано Пілаті на подіумі вчить їх носити корсети. З огляду на тенденції, скоро хлопці будуть вільно носити спідниці, але що заважає їм робити це зараз? Якщо брати загальний контекст, не український.

Я стежу за інстаграмом @skirts_for_men та знайома з чоловіками і хлопцями, які носять їх час від часу. Інколи здається, що немає нічого більш непохитного і сталого, ніж табу та традиції. Але варто поглянути трохи географічно або історично ширше, і виявляється, що, ці табу є досить умовними.

Наведу приклад: одного мого знайомого з Цюриху запитав невідомий хлопець десь із Росії, чи не соромно тому носити спідниці, на що мій знайомий запитав у відповідь, а чи не соромно носити священникам довгі сукні?

У вас є робота — весільна сукня з листуванням із колишнім чоловіком. Це справжня сукня, у якій ви виходили заміж? Що вона символізує?

Так, я в ній виходила заміж. Ця сукня про перетин кордонів між країнами та перетин кордонів між особистою і публічною інформацією.

За яким принципом обираєте одяг? Шиєте його самостійно?

Обираю те, що мені зручно і пасує. Маю декілька улюблених речей, які ношу роками. Вважаю, що неекологічно змінювати гардероб щороку та щосезону. Купую речі в секонд-хенді або шию на замовлення.

Чи повинен одяг говорити про сексуальність?

Одяг може виконувати безліч різних функцій. Наприклад, захист від холоду. Не варто очікувати розмов про сексуальність від пальта чи куртки.

Чи є у вас табу в одязі? Що би ви ніколи не одягли?

Не вдягну блакитні діряві джинси разом із білою футболкою та чорною шкіряною курткою. Або вдягну, але лише на маскарад, років через десять, коли остаточно пройде масова мода на такий вигляд.

Розкажіть про улюблену річ у гардеробі.

Жакет від Zadig & Voltaire чотирирічної давнини. Зараз у моді жакети великих розмірів, але мені подобається цей, якогось поза-позаминулого сезону, у якому я почуваюсь комфортно.

Як ставитесь до тренду на одяг з елементами БДСМ? У колекції Saint Laurent, наприклад, з'явилось дуже багато латексу і бандажу. Чи варто виносити на вулиці те, що зазвичай приховане у спальні?

На мою думку, носити латекс на вулиці так само мало сенсу, як і в спальні. У ньому спекотно та незручно. Чесно. Проте я не маю права будь-кого засуджувати за носіння будь-чого і будь-де. Кожен сам має вирішувати що і куди одягати.

Під час перегляду виставки одразу виникає багато питань щодо вашої власної сексуальності. Як ви себе позиціонуєте? Які ваші стосунки з партнером — вільні чи моногамні? Чому?

Нехай це питання залишається відкритим, щоб у читачів було бажання прийти на виставку і спробувати знайти відповідь самостійно.

Виставка "Play. Pause. Stop" триває до 19 серпня в The Naked Room (вул. Рейтарська, 21).

Дивіться також: Художница Янина Педан создала сет-дизайн для Simone Rocha. Мы с ней поговорили.