Поиск

Нове ім'я: Актор театру \"Мізантроп\" Павло Алдошин

Нове ім'я: Актор театру "Мізантроп" Павло Алдошин

Інтерв'ю Buro 24/7

Текст: Настя Сидько


Фото: Андрей Пилипец

Безстрашний артист у рубриці про нових зірок

Павло Алдошин — актор театру "Мізантроп", який зіграв головні ролі в античній драмі "Орестея", "Сліпоті" за мотивами роману Жозе Сарамаго і абсурдистській пародії на Шекспіра "Король Убю". У цих виставах Алдошин танцює, роздягається, вивертається навиворіт. Редакція Buro 24/7 зустрілася з Павлом і розпитала його про те, що значить бути актором, через що він захоплюється Джимом Кері і чому театр — це круто.

 

Опиши себе одним реченням. Хто ти?

Я людина, яка хоче бути артистом.

Не відчуваєш, що ти вже артист?

Певною мірою відчуваю, але хочеться бути артистом в широкому розумінні цього слова. Справа в тому, що я просто ніколи не відчував, що я не артист. Мені немає з чим порівняти. Я не знаю, що таке "не артист". Тому і не можу сказати, що я артист. Я лише прагну стати тим артистом, образ якого є в мене в голові.

Це щось на зразок ідеалу, якого хочеться досягти?

Так, є такий ідеал. Але він змінюється кожного дня. Трансформується, деформується, покращується або погіршується. Не можу сказати, що це якась конкретна точка. Є багато точок в процесі освоєння цієї професії. Це постійний рух і розвиток.

Чому саме акторство?

Аналізуючи те, без чого я б міг прожити, приходить усвідомлення того, що акторство – це щось особливе. Я займаюсь фотографією, і в мене доволі непогано виходить, але іноді я відчуваю, як підкисаю. Настає момент, коли я гальмую. Немає сильного бажання цей процес рухати, качати. А коли мова йде про акторство – то цей процес безкінечний. Мені постійно хочеться його покращувати. А тим, що хочеться увесь час вдосконалювати, і потрібно займатися.

З дитинства мріяв стати актором?

Я ніколи особливо не думав про це. Воно якось само собою так склалось. Хоча пам'ятаю, як в дитинстві стояв перед дзеркалом і показував карикатури, замість того, щоб ганяти в футбол. У мене були якісь акторські референси. Мені подобалися Джим Керрі і Богдан Ступка. Але це все було несвідомо. Мрії як такої про акторство не було. Я ж сам з дикого села і навіть не знав, що таке театр.

Чим подобається Джим Керрі?

Спершу він був для мене коміком, який майстерно тримає увагу публіки і вміє розвеселити. А потім він трансформувався у драматичного актора — і мені це теж сподобалось. Це навдивовижу потужний артист. І те, що він робить зараз, — пробує себе в амплуа художника і малює картини — це теж круто. Творчість пульсує в ньому. Він постійно знаходить щось нове. Справжній артист — завжди багатогранний. Якщо крім акторства в тобі нічого не вибухає — це нецікаво. Особистість поза межами театру чи фільму дуже багато означає. Акт мистецтва — це круто, але якщо не відбувається акт мистецтва твого життя, то на фіга воно треба.

Які найдивніші вправи доводилось робити в театральній школі?

Для сторонніх людей, які бачать в акторстві лише вершину айсберга, це все виглядатиме дуже дивно. Наприклад, є така вправа на розминання мовного апарату, яка виглядає як пєрдьож. Ти просто висовуєш язика, рухаєш ним вгору-вниз, а потім починаєш просто пердіти ротом. І таких вправ дуже багато. Часом в момент тренінгу доводиться приймати такі пози, які носять сексуальний характер, — ставати навкарачки в позі собачки. Якби це побачила людина не театральна, то подумала б: "Чим вони тут взагалі займаються?" А якщо ще поруч з тобою є партнер, який робить те ж саме, то це взагалі страшна розпуста.

Що найскладніше в акторстві?

Можу сказати, що не найскладніше — це вчити ролі напам'ять (сміється). А найскладніше — боротися зі своїми внутрішніми демонами. Наважитися ставити собі такі питання, відповіді на які сягають низів твоєї свідомості. В кожній людині є шизофренік і вбивця. Ніхто не позбавлений людських вад, комплексів, стереотипів. Найскладніше — зрозуміти, що ти це в собі носиш. Знайти чорну нафту свідомості своїх гріхів. Акторство — це саме той інструмент, який це вигрібає. Це унікальний спосіб витягти з себе цю чорноту, роздрібнити в пил і висвітлити. Для мене найскладнішою роллю було зіграти Лаерта [брат Офелії, яким керує жага помсти] у виставі "Наш Гамлет" Театру 19 (режисер — Ігор Гладенко). Вживаючись в образ, було важко віднайти ключі до тієї енергії, якою мав би володіти мій персонаж.

Чому театр — це круто?

Театр відкриває суспільству, світу, людині інший ракурс на ту чи іншу проблему, явище або подію. Театр — це спосіб очищення людини від нашарувань, дірок в душі і минулому. Це процес набуття гармонії в собі. 

Правда, що театральні актори недолюблюють кіно?

Я знаю таких акторів, але не буду називати їхні імена. Це такі фанати театру. Але я як театральний актор можу сказати, що є такі речі, яких я в театрі ніколи не зможу реалізувати як артист. А кіно дає таку можливість. В театрі не може бути крупного плану, як в кіно. І немає мікрофонів. А деякі речі ти просто не можеш говорити до 14 ряду. Вони мають прозвучати інтимно.

Ти віриш в якісь театральні забобони?

Вони є, але я на це все клав. Мені здається, це неправильно. Не хочу нести на собі цей тягар. У нас в трупі є не забобон, а традиція. Такий тренінг перед початком вистави. Коли глядачі вже сидять у залі, ми в гримерці беремось міцно за руки і голосно щось кричимо. Це може бути щось типу "З Богом!". Це такий дикий ритуал, який качає.

Найкраща порада, яку тобі коли-небудь давали.

Ганна Миколаївна Плахотнюк, педагог на нашому курсі і акторка в Харківському театрі імені Шевченка, колись сказала мені: "Паша, ніколи не втрачай відкритості". Здатність сприймати і поглинати — це дуже важлива якість для актора. Я це запам'ятав і часто користуюсь цією порадою. Ще мені якось порадили не класифікувати людей. Не ділити на хороших і поганих, потрібних і непотрібних. Така класифікація спричиняє кордони, обмежує зв'язок з людьми, який ти не повинен втрачати.

Читайте также: Спектакль с Жаданом номинирован на театральную премию в Нью-Йорке.

Оставьте комментарий